Підбиваючи своєрідний підсумок свого життя, Пушкін пише вірш “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний”, у якому затверджує своє безсмертя, “доки в підмісячному світі живий буде хоч один пиит”. Його звертання до Музи з’явилося своєрідним наставлянням майбутнім поетам додержуватися власного призначення й розумінню свого боргу перед народом і собою:

Веленью божию, про муза, будь слухняна,

Образи не страшачись, не вимагаючи вінця.

Хвалу й наклеп приемли равнодушно

И не оспоривай дурня.

На закінчення треба сказати, що й Пушкін, і Лермонтов внесли нове в розуміння теми поета й поезії, його призначення в суспільстві, боргу перед народом. Вони наповнили поезію цивільним звучанням. Цю традицію продовжили багато російських поетів в XIX і XX століттях.

Pages: 1 2