ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА, складова половину ТРЕТЬОЇ, присвячена в основному трактату «Тканина Часу», над яким Ван, пішовши у відставку й оселившись у Швейцарії, працює в 1922 р. «Минуле - це щедрий хаос образів, з якого можна вибрати всі що хочеш. Сьогодення - постійне вибудовування Минулого. Майбутнього не існує…» Так, міркуючи про природу Часу, Ван у ніч із тринадцятого на чотирнадцяте липня під заливним дощем мчить на машині в Монте Ру. Там вони повинні зустрітися з Адою, чий чоловік умер ще у квітні… «Нічого не залишилося від її кутастої грації», - описує Ван цю зустріч, порівнюючи п’ятдесятилітню Аду із дванадцятирічною дівчинкою, хоча не раз бачив її вже дорослою жінкою. Втім, «образливий вплив віку» дослідника Часу не так вуж і хвилюється

«Ми ніколи не зможемо пізнати Час, - говорить Ада. - Наші почуття просто не розраховані на його збагнення. Воно як…» Порівняння повисає в повітрі, і читач вільний продовжити його.

ЧАСТИНА П’ЯТА у два рази менше ЧЕТВЕРТОЇ й становить 1/16 ЧАСТИНИ ПЕРШОЇ, що наочно демонструє роботу Часу й пам’яті Вану. Він радісно привітає життя - у день свого девяностосемилетия. З липня 1922 р. брат і сестра живуть разом, по більшій частині в Эксе, де Ван народився. Їх опікує доктор Лагосі, «аматор солоних жартів і великий ерудит»: саме він постачає Вану еротичною літературою, що розпалює уяву мемуариста

Хоча жагучі бажання часом долали Вану, йому в основному вдавалося уникати розпусти. У сімдесят п’ять років йому вистачало бліцтурнірів з Адою, у вісімдесят сім він нарешті став повним імпотентом. Тоді ж у їхньому будинку з’явилася сімнадцятилітня секретарка:

вона вийде заміж за Рональда Оринджа, що видасть мемуари Вану після смерті. В 1940 р. по романі «Лист із Терри» був знятий фільм, і до Вану прийшла світова слава: «Тисячі більш-менш неврівноважених людей вірили… у приховувану урядом тотожність Терри й Антитерри». Так замикаються Антитерра, суб’єктивний мир Вану, і більше нормальний (на наш погляд) мир Терри.

И от уже з’являється мерехтіння смерті героїв: вони тісно прильнут друг до друга й зіллються в щось єдине - Вваниаду.

Останні абзаци роману віддані під рецензію на нього: Ван названий «непереборним розпусником», ардисовские глави рівняються із трилогією Толстого. Відзначається «добірність мальовничих деталей… метелики й нічні фіалки… перелякана лань у парку родового маєтку. І багато чого, багато чого іншого».

Друге видання «Ади» (1970 р.) вийшло із примітками за підписом «Вивиан Даркблоом» (анаграма імені «Володимир Набоков»). Тон їх іронічно^-поблажливий (наприклад, «Олексій і т.д. - Вронский і його коханка») - так жартував у своїх коментарях до «Євгенія Онєгіну» Пушкін

В. А. Шохіна

Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна література XX століття. М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT».