Вірш “Зоря прощається із землею…” належить до розряду подібних добутків. Воно написано в 1858 Році, коли А. Фет залишив військову службу. Уже в перших рядках дана основна антитеза, на якій побудоване весь вірш: вечірня заграва над Землею й мрячні долини, що темніють

А в наступних віршах першої строфи антитеза одержує свій розвиток: Дивлюся на ліс, покритий мглою, И на вогні його вершин. Небо й земля виявляються відкритими один одному, а увесь світ розсовує свої границі “по вертикалі”. Створюється Грандіозна картина мирозданья. Угорі її - дерева, що купають свої крони в променях зорі, що йде, унизу - Наступаюча імла, обкутана пором земля

Емоційне враження передається окличною інтонацією речень, а також використанням Підсилювальних конструкцій у їхньому початку: З какою млістю… Як тонко… Я думаю, неточно було б затверджувати, що природа у Фета “одушевлена”.

Вірніше говорити про її Натхненність. Вона живе своїм особливим життям, не кожний здатний проникнути в її таємницю, пізнати її великий Зміст. Лише на вищому щаблі духовного підйому людина може бути до цього життя причетний. Вірш закінчується рядками, повними глибокого змісту: Начебто, чуючи життя подвійну, И їй овіяні подвійно, - И землю почувають рідну, И в небо просяться вона. Земля й небо в розумінні А. Фета не просто протистоять друг другові

Виражаючи разнонаправленные сили, вони Існують тільки у своєму двуедин-стве, більше того - у взаємозв’язку, у взаємопроникненні. Остання строфа вірша складається з окремого уособлення: дерева, “чуючи” подвійне життя, почувають Землю, просяться в небо. А разом вони з’єднуються в єдиний образ живого, об’ємного миру природи. На мій погляд, образ цей можна сприймати й у його паралелізмі із внутрішнім миром людини

Стихія природи Виявляється злитої із дрібними подробицями щиросердечного стану: любов’ю, бажаннями, прагненнями й Відчуттями. Любов до рідної землі й постійне прагнення відірватися від її, спрага польоту - от що Символізує цей образ. А. А. Фет сповна мав цю здатність помітити випадкове, миттєве й перевести його в “момент” Вічності

Аналізований вірш - прекрасне тому підтвердження. Автор твору: Ганна