Навчання Анаксагора було по суті справи космогонічною концепцією, що трактувала навколишню нас Всесвіт як результат тривалого й закономірного розвитку, вихідний пункт якого - первинний стан, що представляв собою безформну й позбавлену руху суміш всіх речей. У первинному стані всі речі (тобто качественно-определенние речовини) були роздроблені на нескінченну безліч безмежних по малості часток, які не були помітні: 1) через їхню малість і 2) тому що всі заповнювали ефір і повітря, у первинній суміші преобладавшие над всіма іншими речами

До відокремлення речей була суміш «вологої й сухої, теплої й холодної, світлої й темного, і землі, що втримується у великій кількості, і безмежних по безлічі насінь, ні в чому не схожих один на одного». У цьому складалася существеннейшее відмінність «насінь» Анаксагора від бескачественних атомів Левкиппа і його послідовників. Інша відмінність полягала в тому, що «насіння» Анаксагора, на противагу атомам Левкиппа - Демокрита, були «безмежними по малості». Як би не було мало дане насіння, можна знайти незліченну безліч насінь, які будуть ще менше, і які будуть мати ті ж якості - формами, квітами, смаками й заходами. Поняття «безмежного по малості» у цьому навчанні по суті справи дуже нагадує поняття нескінченно малої величини (тобто такої змінної величини, межею якого є нуль) у сучасному математичному аналізі. Ми зіштовхуємося тут з одним з тих разючих передбачень, якими так багата давньогрецька наука. Третя відмінність «насінь» Анаксагора від атомів Левкиппа й Демокрита - у будь-який як завгодно малій частці будь-якої речовини (у тому числі й у будь-якому насінні) утримуються всі існуючі в природі речовини і якості

Коли Анаксагор називає протилежності сухого й вологого, світлого й темного й т.д., він, по суті справи, має на увазі стихії, що є комбінаціями в різних пропорціях цих протилежних якостей (вогонь, повітря, воду й землю). Але при цьому треба остерігатися прямого ототожнення стихій з відповідними членами перерахованих пар. Ефір, повітря й інші стихії представляють собою взяті в різних пропорціях комбінації всіх протилежностей сухого й вологого, світлого й темного й інших. Саме протилежні пари називає Анаксагор «речами», які не виникають і не зникають, і загальна кількість кожної з яких залишається у світі незмінним. Стихії ж мають вторинний характер; вони можуть переходити друг у друга шляхом перерозподілу протилежностей

Така найбільш імовірна, на наш погляд, реконструкція фізичної системи Анаксагора. Те, що було викладено із приводу навчання Анаксагора на попередніх сторінках, є, таким чином, лише гіпотезою, що володіє, однак, тією перевагою в порівнянні з іншими, що раніше висувалися по цьому питанню гіпотезами, що вона найбільшою мірою враховує як, що дійшли до нас фрагменти, твору самого Анаксагора, так і численні свідчення пізніших авторів, що писали про Анаксагоре.

Атомістична концепція Платона

Фізичні проблеми мало займали Платона протягом більшої частини його творчої діяльності. Його діалоги - починаючи від ранніх «сократических» творів аж до «Софіста» і «Політика», - майже не містять тої проблематики, що визначала інтереси філософів-досократиков VI - V вв. до н.е. У своїх пізніх творах Платон незмінно підкреслює значення математики: він приходить до переконання, що заняття математикою є важливим етапом на шляху до пізнання вічних, ідеальних істин. І от, уже на схилі свого років, Платон пише «Тимея» - твір і за формою й по змісту різко відрізняється від усього, що було їм створене раніше. В основній своїй частині «Тимей» не бесіда, а скоріше доповідь або лекція про пристрій миру, прочитана прибулої в Афіни вченим-філософом, зважаючи на все, представником пифагорейской школи, ім’ям якого назване весь твір. Атомістична фізика Платона виявляє при ближчому розгляді ряд чорт, що вказують на її концептуальну близькість до атомістики Левкиппа - Демокрита. Ця близькість стосується не деталей, а деяких принципових положень, загальних і для того, і для іншого навчання

Необхідність в атомистов була універсальним законом усього, що відбувається у світі. У Платона сфера дії необхідності сильно обмежена. Загальний план світогляду він приписує задуму Деміурга. Те ж ставиться й до небесних світил: вони були створені з певною метою, відповідно до загального плану. Для необхідності Платон залишає певну область буття. Це - область неживої природи в нашім підмісячному світі, де всі процеси зводяться, в остаточному підсумку, до взаємодії й взаємоперетворень чотирьох елементів - вогню, води, землі й повітря. Роль Деміурга складається тут, очевидно, в оформленні дрібних структурних одиниць елементів: надалі ж всі процеси, у яких беруть участь елементи, відбуваються, як і в Демокрита, відповідно до законів необхідності

Але близькість навчань Платона й Демокрита не обмежується визнанням ролі необхідності в процесах, пов’язаних із взаємодіями й взаємоперетвореннями елементарних структурних одиниць речовини. Платон пояснює, яким образом з первоматерии, що він називає Годувальницею й Восприемницей всіх речей, виділилися чотири елементи - вогонь, повітря, вода й земля: «чотири згаданих роди [стихії] були тоді колеблеми Восприемницей, що у русі своєму виявляла собою як би сито: те, що найменш подібно між собою, вона розкидала далі всього друг від друга, а те, що найбільше подібно, просівала ближче всього друг до другові: таким чином, чотири роди [стихії] відокремилися в просторі».

Однак на відміну від теорії Платона атомістика Левкиппа - Демокрита була навчанням, що мало тотальний характер. В основі атомістичної концепції Левкиппа лежала ідея буття, того, що є . Атом Левкиппа був аж ніяк не структурною одиницею матерії (такого поняття Левкипп ще не знав); він був одиницею буття .

В основі атомістики Платона лежить інша, що тільки ще зароджувалася в той час ідея - ідея матерії. Матерія в Платона аж ніяк не збігається з буттям: навпаки, вона є щось протилежне справжньому буттю. Тому що для Платона справжнє буття це, насамперед, ідеальне буття, мир вічних, незмінних сутностей, блідим відбиттям, неясною подобою яких є речі навколишні нас миру. Ці речі теж не можна вважати чистими фікціями: вони мають реальність, але це реальність нижчого порядку в порівнянні з реальністю умопостигаемих ідей. Вивести речі з одного лише миру ідей неможливо, тому що недосконале не може бути ні виведене з доконаного, ні пояснено їм без залучення якогось іншого принципу. Цим принципом є матерія (Платон називає її «Восприемницей і Годувальницею всього сущого»). За словами Платона, - це «початок, якому стояло увібрати в себе всі пологи речей» і яке тому «саме повинне було бути позбавлене яких-небудь форм».

Характерною рисою платоновской теорії будови речовини, що різко відрізняє її від атомістики Левкиппа - Демокрита, з’явилося об’єднання ідеї атомістичної будови речовини з ідеєю елементів. Розходження між елементами Платон пояснює структурою часток, з яких ці елементи складаються. Частки мають складну структуру, можуть руйнуватися й переходити друг у друга; із цієї причини їх не можна називати «атомами», тобто неподільними

Отже, Платон уперше поставив завдання, що знайшла своє остаточне рішення лише в науці нашого сторіччя. Зміст цієї проблеми полягав у тім, що частки окремих елементів складаються з більше дрібних структурних одиниць, більшою мірою заслуживающих найменування елементарних, чим більше складні утворення, що виходять із них. Уже однією постановкою цієї проблеми Платон став на голову вище всіх своїх попередників і сучасників, а також учених багатьох наступних поколінь

Поставивши цю проблему, Платон спробував відразу й дозволити її. Він приписав часткам чотирьох елементів форми чотирьох правильних багатогранників - тетраедра, октаедра, икосаедра й куба - зіставивши з ними відповідно вогонь, повітря, воду й землю. Граничними елементами, або «буквами» миру речей, є, по Платонові, два типи зводи_ не друг до друга трикутників - прямокутні трикутники, сторони яких ставляться друг до друга як 1:1/2: ? 3/2; і рівнобедрені трикутники з відносинами сторін 1: ? 2/2: ? 2/2. Кожна стихія є не одним качественно-определенним речовиною, що змішується з іншими качественно-определенними речовинами в тих або інших пропорціях, а скоріше цілим класом речовин, що володіють деякими загальними властивостями, але в чомусь здатних істотно відрізнятися друг від друга. З погляду сучасної фізики чотири роди Платона аналогічні чотирьом агрегатним станам речовини; у конкретних прикладах, які потім розбирає Платон, ця аналогія стає особливо разючою. Наприклад, і полум’я, і світло, і тепло є по Платонові різними видами вогню або, якщо завгодно, різними представниками класу огнеобразних речовин

Pages: 1 2 3