Однак набольшего уваги заслуговує його "Історія Интердетто". Історія створення цього добутку така. Французький історик де Toy (J.-A. de Thou) працював над "Historiae sui temporis", і йому був необхідний фактичний матеріал про происходящем між Венеціанською республікою й Римом. В 1606 році він звернувся по допомогу до Паоло Сарпи, що розробляв цю тему. В 1610 році Сарпи виконав прохання де Toy і описав обставини релігійного конфлікту. Свій рукопис він передав переписувачеві Беделлю (Bedell) із проханням зробити копію й послати один екземпляр де Toy, а другий екземпляр, піклуючись про дотримання свого авторського права, заповів опублікувати після смерті. В 1617 році Беделль віддав перший екземпляр Джиллоту (J. Gillot) для передачі де Toy, однак той уже помер, не дочекавшись необхідних матеріалів. Тоді Джиллот в 1624 році в Женеві публікує рукопис, а Беделль у свою чергу, виконуючи бажання Паоло Сарпи, в Англії видає її латинський переклад

З літературної точки зору "Історія Интердетто" має багато подібних стилістичних особливостей з добутками Макиавелли (Macchiavelli) і Гвиччардини (Guicciardim). Однак Паоло Сарпи більше полемізує, вставляє дрібні, на перший погляд незначні факти, і з більшою точністю описує характери персонажів, намагається зрозуміти й пояснити їхні вчинки. З погляду композиції добуток виділяється стрункістю й логічністю. Всі факти представлені в строгому хронологічному порядку, кожний має докладне пояснення. Мова добутку гранично простий, не перевантажений риторичними зворотами й стилістичними фігурами. Автор уживає їх тільки у виняткових випадках для виділення найбільш значимих моментів. Незважаючи на складність і неоднозначність тематики добуток сприймається легко. Необхідно відзначити психологізм добутку, що найбільше яскраво виявився в описі персонажів, що найчастіше переходить у карикатурні замальовки. Для опису певних історичних фактів сучасниками Сарпи використався прийом полеміки з вигаданим співрозмовником. Паоло Сарпи розвиває цей прийом, уводячи доказ від противного, при якому судження автора спростовується суспільною думкою

"Історія Интердетто" починається із гротескного опису Тата Пауло П’ятого, котрий з’являється перед читачем як прагнучі влади й багатства. Подібний опис глави католицької церкви докорінно відрізняється раніше існуючих. Венеціанська республіка в добутку показаний як жертва інтриги Папського двору, змушена захищатися від його нападок. Європа зображена бездіяльної, вона з інтересом спостерігає за що відбувається, можливо навіть співчуває Республіці, але проте нічого не вживає

Цей добуток має більше сильний викривальний характер, чим ті трактати, де автор відкрито виступає проти Тата. У завуальованій формі тут розкривається таємниця Папського двору. Однак вершиною творчості Паоло Сарпи є "Історія Триденского собору", видана в 1619 році в Лондоні під псевдонімом Пьетро Соаве Подане (Pietro Soave Polano), що є анаграмою Паоло Сарпи Венето (Paolo Sarpi Veneto). Автор змушений приховувати своє ім’я й публікувати добуток за рубежем через його занадто категоричну антипапську спрямованість

Цей добуток складається з восьми книг і описує період з 1500 по 1563 рік, причому події з 1500 по 1545 рік описані дуже поверхово й стисло, зате опис наступного періоду зроблено дуже докладно, при цьому автор опирається не тільки на свій досвід, але на факти, викладені Франческо Гвиччардини в "Історії Італії" (Storia ditalid), 1561-1564 р., а також на праці історика Джованни Слейдано (Giovanni SIeidano).

Паоло Сарпи використає жанр щоденника. Кожна подія автор розглядає з релігійної і юридичної точки зору й дає їм свою оцінку. Весь добуток чітко спрямований проти Рима. Написано воно сухим і строгим складом. За задумом Сарпи отут свідомо зігноровані класичні норми літературного висловлення -"автор (тобто хазяїн щоденника - П. Т.) ніколи не вивчав мову" (Tantore піп ha mai fatto professione di lingua)2. Добуток зрозуміло й доступно всім. Легкості сприйняття сприяє строго впорядкована структура, простота синтаксичних конструкцій, відсутність елементів, що прикрашають, які, на думку автора, тільки затемнюють зміст. Для переконливості Сарпи часто своє власне судження подає як устояна суспільна думка

Реакцією на цю скандальну працю було однойменний добуток, що вийшла в 1656 році в Римі, Сфорца Паллавичино (Sforza Pallavicino), що представляє офіційну позицію Тата й повністю спростовує версію Сарпи. Однак це не перешкодило популярності Паоло Сарпи, що придбав на той час європейська популярність

Pages: 1 2