Вибираючи посмертну долю Майстрові, Булгаков вибирав долю собі. За неприступністю для Майстра райського “світла” (”не заслужив”), рішення його загробних справ доручене Воланду. Але сатана розпоряджається пеклом, а там, як відомо, спокою не чекай. Про безсмертя, як про довговічну схоронність душі, ” щотікає тленья”, в утворі мистецтва, як про перенесення себе в чиюсь душу з можливістю стати її часткою, думав Булгаков, складаючи свою головну книгу. Його хвилювала й доля спадкування ідей відданим Левием Матвієм або Иваном, що прозрів, Бездомним. Науковий співробітник інституту історії й філософії Іван Миколайович Понырев як учень, на жаль, не більше обдарований, чим не розстається з козячим пергаментом Левий Матвій

Іван Бездомний знаходить моральну свідомість як наследный дарунок російської інтелігенції, до якої належали Чехов і Булгаков. Разом зі своєю картатою кепкою й ковбойкою він залишає на березі Москви-Ріки колишню самовпевненість. Тепер він повний питань до себе й миру, готовий дивуватися й дізнаватися. “Ви про нього… продовження напишіть”, говорить, прощаючись із Іваном, Майстер

Не треба чекати від нього духовного подвигу, продовження великого утвору. Він зберігає добру розсудливість і тільки. І лише одне бачення, що відвідує його в повню, турбує його часом: страта на Лисій горі й безнадійні угоди Пілата, щоб Иешуа підтвердив, що страти не було…

Нескінченно триваюче борошно совісті. Її ніколи не буде знати Майстер, що прожив життя скорботну, але гідну людини. Матеріал узятий із вступної статті до книги “М. А. Булгаков Зібрання творів у п’яти томах Том перший” Автор статті: В. Я. Лакшин

Pages: 1 2