Любов русалочки до принца - головна, центральна тема казки. Це тема не звичайної людської любові, а любові романтичної, приреченої, любові - самопожертви, любові, що не зробила героїню казки щасливої, але яка безвісти для неї не пропала, тому що не зробила її й остаточно нещасної. У міфології русалка, втративши свою безсмертну душу в результаті зла, доконаного над нею, як над людиною, може цю душу знайти, якщо змусить людину полюбити себе. Любов русалки й людини не обов’язково повинна бути взаємної. Русалка може не відповідати людині й погубити його, закохавши в себе. Але любов людини до неї - це головна сходинка до знаходження русалкою безсмертної душі. Тому вона повинна спровокувати людини, викликати в ньому цю любов будь-якими шляхами й засобами.

В Андерсена ця тема й зберігається, і переосмислюється. Русалочка хоче домогтися любові людини, хоче знайти безсмертну душу. “А чому в нас немає безсмертної душі? - смутно запитала русалочка, - я б віддала всі свої сотні років за один день людського життя, щоб потім теж піднятися на небо… Як я люблю його! Більше, ніж батька й матір! Я належу йому всім серцем, всіма своїми помислами, йому я б охоче вручила щастя всього мого життя! На все б пішла я - тільки б мені бути з ним і знайти безсмертну душу!.. ”Безсмертна душа русалочке необхідна, тому що їй дане всього триста років, це більше життя, але це єдина можливість існування, а безсмертна душа дає можливість жити вічно.

У казку Андерсена входять мотиви християнства. Древне-язическую міфологію Андерсен переосмислює з погляду міфології християнської: подань про душ, про загробний світ, про життя після смерті.

На з’єднанні двох мотивів і народжується історія русалочки й принца. Русалочка рятує принца, вона робить добро для людини, що гине у хвилях. Часто, до речі, по міфологічних поданнях русалками ставали жінки, що загинули у воді. Людина не може жити в стихії, не властивої для його перебування. З одного боку, русалочка рятує принца, а з іншого боку - вона б хотіла, щоб він виявився в палаці її батька. “Спочатку русалочка дуже зраділа тому, що він потрапить тепер до них на дно, але потім згадала, що люди не можуть жити у воді й що він може приплисти в палац її батька тільки мертвим. Ні, ні, він не повинен умерти!.. Він умер би, не з’явися до нього рятуйте!… Їй здалося, що принц схожий на мармурового хлопчика, що коштує в неї в саду; вона поцілувала його й побажала, щоб він залишився живий.”

За порятунок принца русалочка, звичайно, вправі очікувати подяки, але справа в тому, що принц її не бачить. Він бачить дівчину, що коштує над ним на березі, і думає, що це вона врятувала йому життя. Принцові сподобалася ця дівчина, але вона виявляється недосяжної для нього, тому що в той час була в монастирі.

Якщо завдання міфологічної русалки полягає в тому, щоб змусити людину полюбити себе, те русалочка не може нікого змусити; її бажання - бути поруч із принцом, стати його дружиною. Русалочка хоче сподобатися принцові, вона любить його й готова пожертвувати заради їхнього щастя всім. Заради своєї любові вона відмовляється від рідного будинку, від свого прекрасного голосу, вона відмовляється від своєї сутності, від себе самої. Русалочка повністю віддає себе у владу долі в ім’я своєї любові.

Але принц бачить у ній “миле, добре дитя, зробити ж її своєю дружиною й королевою йому й у голову не приходило, а тим часом їй треба було стати його дружиною, інакше вона не могла адже знайти безсмертної душі й повинна була у випадку його одруження на інший, перетворитися в морську піну”.

Мрія русалочки - мрія про щастя, мрія звичайна, людська, їй хочеться любові, тепла, пещення. “І він клав свою голову на її груди, де билося серце, що жадало людського щастя й безсмертної душі”. Любов для русалочки - це постійне подолання фізичних і моральних борошн. Фізичних - тому що “кожний крок заподіював їй такий біль, начебто вона ступала по гострих ножах”, моральних - тому що вона бачить, що принц знаходить свою любов; але це не озлобляє її. Любов не повинна затьмарювати людині щире бачення речей і миру. “Русалочка жадібно дивилася на неї й не могла не визнати, що особи миліше й прекрасніше вона ще не видала.” Русалочка втратила голос, але придбала гостроту зору й сприйняття миру, адже любляче серце бачить гостріше. Вона знала, що принц щасливий зі своєю “червоніючою нареченою”, вона поцілувала йому руку і їй здалося, “що серце її от-от розірветься від болю: його весілля повинна вбити її, перетворити в морську піну!”

Але Андерсен дає русалочке шанс повернутися назад у свою сім’ю, у палац морського царя, і прожити триста років. Русалочка розуміє, що всієї її жертви були даремні, вона втрачає всі, і життя в тому числі.

Любов - це жертва, і ця тема проходить в Андерсена через всю казку. Русалочка жертвує своїм життям заради щастя принца, її сестри жертвують свої прекрасні довгі волосся морській відьмі, щоб урятувати русалочку. “Ми віддали наші волосся відьмі, щоб вона допомогла нам позбавити тебе від смерті! А вона дала нам от цей ніж - бачиш, який він гострий? Перш ніж зайде сонце, ти повинна встромити його в серце принца, і коли тепла кров його бризне тобі на ноги, вони знову срастутся в риб’ячий хвіст і ти знову станеш русалкою, спустишся до нас у море й проживеш свої триста років. Але поспішай! Або він, або ти - один з вас повинен умерти до сходу сонця!” Тут Андерсен повертає нас знову до міфологічної теми. Русалка повинна погубити людини, принести його в жертву. Тема пролитої крові нагадує про язичеські обряди й жертвоприносини, але в казках Андерсена язичество переборюється християнством, його ідеями й моральними цінностями.

Для Андерсена любов робить із людиною необоротні зміни. Любов робить завжди добро, вона не може бути злий. І тому русалочка, тримаючи ніж у руці, все-таки жертвує своїм життям, а не чужий, вибирає свою смерть, даруючи принцові життя й щастя. “Русалочка підняла пурпурову завісь намету й побачила, що голівка чарівної молодої спочиває на груди принца.”

Перше, що бачить русалочка, це щастя й любов принца. Здавалося б, що ця картина повинна викликати в ній ревнощі, а ревнощі непередбачені, ревнощі - сила зла. “Русалочка нахилилася й поцілувала його в прекрасне чоло, подивилася на небо, де розпалювалася ранкова зоря, потім подивилася на гострий ніж і знову спрямувала погляд на принца, що у сні вимовив ім’я своєї дружини. Вона одна була в нього в думках!” Мир людей для русалочки прекрасний. Він так вабив її під водою, так очаровался в день повноліття; їй шкода цього миру, страшно його втрачати, але вона бачить принца, що вимовляє в цей час ім’я дружини. “Ніж мерзнув у руках русалочки.” Любов не може вбити іншу любов - така думка Андерсена. “Ще хвилина - і вона (русалочка) кинула його (ніж) у хвиль, які почервоніли, точно офарбилися кров’ю, у тім місці, де він упав. Ще раз подивилася вона на принца напівзгаслим поглядом, кинулася з корабля в море й відчула, як тіло її розпливається піною.” Русалочка відмовилася від себе цілком, але в неї була ще одна мрія - знайти людську душу. Ця мрія й здійснилася, і немає. Сама по собі любов уже дає людині душу. Не випадково русалочка не перетворюється в морську піну, любов дала їй можливість перейти в інший стан, вона стає однієї з дочок повітря.

Pages: 1 2