Роман «Євгеній Онєгін» - це роман про любов. На життєвому шляху кожний з героїв зустрічає це чудове почуття. Але жодному з персонажів не вдається з’єднатися з коханою людиною. Нянька Тетяни Ларіній говорить, що в її час навіть «не чули про любов»… Коли молодий була мати Тетяни, про любов не тільки «чули», але й читали французькі романи, які визначали свідомість дівчин. Старша Ларіна любила, але була видана заміж за інший. Спочатку вона дуже горювала й плакала, але згодом упокорилася й звикла. Її щастям стала звичка. Пушкіна формулює це так:

Звичка понад нас дана:

Заміна счастию вона

Сама Тетяна любить Онєгіна самозабутньо, «…без мистецтва, / Слухняна влеченью почуття». Ця щира любов збережеться в її душі протягом усього дії роману. Навіть будучи замужем, віддавши перевагу виконанню боргу перед чоловіком можливому щастю, Тетяна як і раніше любить Онєгіна й, не лицемірячи, говорить йому про своє почуття

Любов Володимира Ленского до Ольги Ларіної по силі й щирості схожа на переживання Тетяни: «Він співав любов, любові слухняний…» Пушкін захоплюється почуттям Ленского: «Ах, він любив, як у наші лета / Уже не люблять…» Інша справа Онєгін. Спочатку він був розчарований у жінках («…Красуні не довго були / Предмет його звичних дум» і «…Я не створений для блаженства; / Йому далека душа моя; / Даремні ваші досконалості…»), але потім розуміє крах свого колишнього світовідчування. Євгеній пише Тетяні:

Я думав: вільність і спокій

Заміна щастю. Боже мій!

Як я помилився, як покараний!

Дійсно, до іншого розуміння щастя в любові приходить Онєгін наприкінці роману:

…розуміти

Душею вся ваша досконалість,

Перед вами в борошнах завмирати,

Бліднути й гаснути… от блаженство!

Искреннее, природне, чисте й піднесене, що не вгасає згодом почуття оспівує автор у романі, така його концепція любові

Лист Тетяни до Онєгіна… Його писала юна повітова панянка (як відомо, по-французькому), імовірно, переступаючи через величезні моральні заборони, сама лякаючись несподіваної сили своїх почуттів:

Я к вам пишу - чого ж боле

Що я можу ще сказати

Тепер, я знаю, від вас залежить

Мене презреньем покарати…

Уже в цих рядках - вся Тетяна

Гордість її, її поняття про пристойності страждають від одного - їй доводиться першої визнаватися в любові чоловікові. І в глибині душі Тетяна напевно була впевнена у взаємності. Вона припускає, що могла б бути щаслива з іншим, і в цьому припущенні є частка настільки невластивого їй кокетства; але відразу стрімкість почуттів у ній бере гору й вихлюпується:

Іншої!.. Ні, нікому на світі

Не віддала б серця я..

Різкий, раптовий перехід на «ти» - напевно випадковий, неусвідомлений. Чому.. Тетяна тут - і в наступних рядках - гранично розкрита, абсолютно відверта. Вона викладає всі повністю, нічого не приховуючи, чесно й прямо. І ми читаємо такі, приміром, рядка:

Уяви: я тут одна,

Ніхто мене не розуміє,

Розум мій знемагає,

И мовчачи гинути я належна

Отож що шукала вона в Онєгіні!..

Розуміння… Онєгін, з його світської негідної присищенностью, здавався їй, юній сільській дівчинці, людиною незвичайним - а виходить, здатним її зрозуміти. Але Тетяна сама усвідомлює жах свого вчинку, .аморального в очах світла ( але не в її власних!), і пише:

Кінчаю! Страшно перечесть…

Соромом і страхом завмираю…

Але мені порукою ваша честь,

И сміло їй себе довіряю…

Яка сила й простота в цих словах!.. І знову - перехід на «ви»… Отямилася, спохватилася, пошкодувала про власну сміливу щирість («страшно перечесть»), але - ні єдиного слова не виправила. От вона - Тетяна Ларіна, героїня роману. Онєгін не такий. До речі, не треба забувати, що Онєгін на початку роману й наприкінці його - різні люди. Лист пише «другий Онєгін», що змінився за час мандрівок, знову здатний любити. Як і Тетяна, він переступає через неписані закони суспільної моральності (пише любовний лист замужній дамі!): Передбачаю все: вас образить сумної таємниці пояснені, Яке гірке презренье Ваш гордий погляд зобразить!

Тут не стрімкий юний порив Тетяни, а глибоке почуття зрілої людини. Розуміючи, що він може ушкодити репутації Тетяни, Онєгін ні в якій мері не ставить її під удар, нічого не просить: Ні, поминутно бачити вас, Усюди випливати за вами» Посмішку вуст, движенье око ловити закоханими очами, - от і всі, про більший він не сміє сказати. Тепер це - зовсім інша людина. Колишній Онєгін - той самий, що дав таку строгу одповідь Тетяні в парку - не зміг би повністю підкоритися такому почуттю, не зміг би так любити. А цей - може:

И, заридав у ваших ніг,

Вилити благання, признанья, пені,

Всі, усе, що виразити б міг,

А тим часом удаваним хладом

Озброювати й мовлення й дурниця…

Онєгін - не Тетяна

Він не може (і не сміє, і не має права!) виразити інакше свою любов. Він змушений причинятися. І в підсумку герой визнає себе переможеним: Але так і бути: я сам собі Противитися не в силах боле; Усе вирішено:

Я в вашій волі

И віддаюся моїй долі

Помітимо, що тут - майже дослівне повторення листа Тетяни: «Усе вирішено: Я в вашій волі», - пише Онєгін, а вона: «Тепер, я знаю, від вас залежить…»

Бути «у чужій волі», залежати від когось - і щастя й нещастя одночасно. Пушкіна любить своїх героїв, але не жалує їх - вони повинні пройти складний і тернистий шлях морального вдосконалювання, і два листи, таких близьких за змістом і таких різних по його вираженню, - етапи цього складного шляху

Збережи - » Чому головним героєм роману «Євгеній Онєгін» став дворянин . З'явився готовий твір.