Тесть Вільгельма Телля відчуває силу свого зятя, його мужність, захищає його перед дочкою, що не розуміла, що той “з роздертими серцем і душею, під страхом смерті повинен був стріляти” у яблуко. Кантон Ури роздмухує пожежа повстання, що була запалена Теллем і продовжений Мельхталем і іншими селянами: “Росбер уже давно розбитий, і від Сарнена залишився лише попіл”, у чому не останню роль зіграла Руденц - племінник барона Швейцарії Аттингаузена. Цей мотив перемоги підсумовує один з організаторів боротьби Вальтер Фюрст: “Воля!.. Подивитеся, теперішнє свято! Його й у старості діти не забудуть!”.

Крім образів Вільгельма Телля і повсталих селян, величенну роль у втіленні художньої ідеї добутку зіграють представники інших соціальних шарів. Відверто негативним персонажем виникає намісник імператора Геслер. Дружина Штауффахера - Гертруда пояснює причини його нелюдської злості й жорстокості:

• “А Геслер - наймолодший у роді,
• Лише лицарським плащем він володіє,
• Тому й на щастя чесної людини
• Він злісним оком скоса поглядає”.

Це самовпевнений, жорстокий кат швейцарського народу. Геслер, Ланденберг і інші ландфогти готові присягнути новому імператорові Альбрехту (Австрія). Геслер з ненавистю ставиться до швейцарців, чекає від них лише покірності:

• “Зламаю я вперта їхня завзятість,
• Зухвалий дух волі придушу”.

Нестійку позицію займав Руденц. Закоханий у багату Берту Брунек, він втрачає орієнтири й готовий уже заради її теж присягнути австрійським володарям. Але на шляху до цього спершу стає рідний дядько, що зауважує. Одумавшись, Руденц вступає в суперечку з Геслером (коли той знущається з Теллем):

• “Не заслужив жорстокості такий
• Народ мій - прав на це у вас немає…”

Після другого пострілу Телля Руденц стає одним із проводирів селянського повстання:

• “Я к народу рідному повернувся
• Швейцарець я, і всією душею Я буду им…”

Подає руку селянинові Мельхталю, відпускає на волю своїх кріпаків. Найблагороднішу позицію із числа всіх представників панівних класів займає швейцарський дворянин барон Вальтер фон Аттингаузен. У суперечці із племінником він згадує, як у свій час, коли селяни жили дружно зі швейцарськими дворянами, ходили з ними у військові походи по заклику імператора. Він високо цінує швейцарців:

• “Цих пастухів, мій хлопчик, потрібно знати!
• Я знаю їх, на битви я водив їх,
• Я бачив їх у бої біля Фаенци”.

Почуття патріотизму Аттингаузен намагається прищепити Руденцу:

• “Кріплення ж даровані з дитинства узи,
• Всім серцем будь із отчизною своєї
• И вірність їй назавжди збережи
• А там, на чужині, - самотній ти,
• Тонке стебло, що вітер гне й ламає”.

Об’єднання прогресивної частини дворянства з народом підкреслюється в сцені, коли до Аттингаузену в замок прийшли проводирі селян (Вальтер, Фюрст, Штауффахер, Мельхталь і Баумгартен), щоб вислухати його заповіт про єдність усього швейцарського народу: богатих і бедних, дворян і селян. В останні хвилини свого життя, довідавшись, що Руденц став на сторону свого народу, Аттингаузен волає до проводирів повстання, які об’єднали “свої” кантони на демократичній основі, щоб вони завжди дотримувалися єдності між собою й із дворянством. У національному єднанні й незалежності народу не тільки герой, а і його Творець убачали сенс життя. Умираючи, Аттингаузен пророчо бачив ряди нових воїнів із селян, які перемагають:

• «Тримаєтеся разом … міцно й нерушимо…
• Живете вільно, вільно … вільно».

Цей заклик Аттингаузена (”Объедняйтесь!”) є покажчиком і для майбутніх поколінь. Але не з усіма дворянами потрібно жити разом. Крім Геслера, письменник ставить гостру моральну проблему образом Паррициди (дослівно: батьковбивця), зокрема в зіставленні його з Теллем. Убивши імператора, Швабський герцог думав, що він наблизився духовно до Вільгельма Теллю, що знищив Геслера (його намісника). Тут немає нічого загального між персонажами, тому що Паррицида переслідував лише особисті інтереси. А вставши ж за народ, Телль виконував волю Божу. Тому Паррициде належать каяття й молитва, Теллю же - народне шанування. Таким чином, у поетичній драмі Шиллера зображена справедлива боротьба за свою незалежність народу, що об’єднався на демократичній основі. Опоетизовані душевно чисті герої, такі як Вільгельм Телль, його син Вальтер, тесть Вальтер Фюрст, дружина Гедвига; Штауффахер і його дружина Гертруда, дворяни Аттингаузен і Руденц; селяни Баумгартен, Мельхталь і др.

Pages: 1 2