Але, боже мій, яка нудьга

Із хворим сидіти й день і ніч,

Не відходячи ні кроку ладь!

Яке низьке підступництво

Напівживого забавляти,

Йому подушки поправляти,

Сумно підносити ліки,

Зітхати й думати про себе:

Коли ж чорт візьме тебе!

Приїхавши в село й поховавши родича, Онєгін через якийсь час знайомиться з Ленским, місцевим молодим поміщиком, що недавно повернув-ся з Германії. Вони проводять разом багато часу: роблять прогулянки верхи, сперечаються на різні теми,- ставши «від робити нема чого» друзями, як пише автор. А чи друзі?

Євгеній, що всіляко уникав спілкування з местны-мі поміщиками, зблизився з Ленским. Причина зближення - однаковий вік героїв, те, що їм обом «панів соседственных селищ… не подобалися бенкети», можливо, навіть і те, що в іншому вони були зовсім різними людьми. Євгеній давно розчарувався у світській дружбі, не любить, а лише грає почуттями, утомився від світського життя, не знайшов собі улюбленої справи. А Ленский захоплено воспри-нимает життя, щиро (з дитинства) любить Ольгу, ве-рит у теперішню дружбу, складає вірші. Автор пише:

Вони зійшлися. Хвиля й камінь,

Вірші й проза, лід і пломінь

Не настільки різні меж собою.

Ця несхожість зблизила героїв, але вона ж і при-вела до загибелі Володимира Ленского. Звичайне недора-зумение, а також надмірна себелюбність Онєгіна, до-торый, повіривши Ленскому, що сказали, що на іменинах Тетяни будуть лише близькі люди, по приїзду виявив весь «сільське світло» і вирішив отом-стить Ленскому. А мстить він згідне своєму харак-теру: починає робити знаки уваги Ользі, до-торая прихильно, не зауважуючи, як уражений її ж-їх, приймає залицяння Євгенія.

Не вміє приховувати свої почуття, Ленский ви-зывает «друга» на дуель. Владимир не розуміє пері-міни в Онєгіні, та й не намагається проаналізувати його поводження й причини вчинку. Він не стільки від-стаивает свою честь, скільки рятує Ольгу від Евге-Ния. «Він мислить: «Буду їй рятівник. Не потерплю, щоб розбещувач Вогнем і подихів і похвал Младое серце спокушав…» ». Йому й у голову не приходить, що це чергова гра Онєгіна, спосіб помсти за испы-танное роздратування побачивши численних гос-тей. Адже Ленский - романтик, для нього мир ділиться на чорне й біле, і він сприймає залицяння Онєгіна за його нареченою за чисту монету.

Онєгін розуміє, що був неправий, навіть испытыва-ет каяття совісті: « И поделом: у розборі строгому, На таємний суд себе призвавши, Він обвинувачував себе в мно-гом…». Але правила світського суспільства нещадні, і Онєгін, побоюючись бути обвинуваченим у боягузтві, при-нимает виклик: «Втрутився старий дуеліст; Він злий, він пліткар, він красномовний… Звичайно, бути повинне презре-нье Ціною його забавних слів, Але шепіт, хохотня дурнів…».

Поводження героїв перед дуеллю ще раз переконує читача в їх «різниці»: Ленский переживає, «Шиллера відкрив», але не може не думати про Ольгу й пише любовні вірші. Онєгін же «спав у цей час мертвим сном» і ледь не проспав.

За правилами того часу Онєгін міг предотвра-тить дуель, вибачившись перед Ленским, пояснивши причини свого поводження; або вистрілити в повітря.

Але він про цьому й не мислить. Я вважаю, що, можливо, він порахував би це навіть принизливим для себе.

Смерть Ленского стала трагічною випадковістю ще й тому, що Євгеній вистрілив декількома митями раніше:

И Ленский, мружачи ліве око, Став також цілити - але саме Онєгін вистрілив… Євгеній уражений смертю приятеля: Убитий!.. Цим страшним восклицаньем Убитий, Онєгін із содроганьем Відходить і людей кличе. Каяття совісті змушують героя покинути де-ревню, відправитися подорожувати.

Уважаючи себе іншому Ленского, Онєгін не витримав випробування дружбою, знову поставивши над усе лише власні почуття й інтереси.

Збережи - » Дуель Ленского з Онєгіним - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.