Ми з вами переконалися, що Японія — країна з дуже давньою і своєрідною культурою. А зараз ми зосередимо свою увагу на одному з жанрів японської літератури — це ліричні вірші, які називаються хоку (або хайку). Мабуть, немає іншого літературного жанру, що настільки б точно відтворив японський національний дух. Цікаво, що саме цей жанр був сприйнятий і став популярним у країнах із європейською культурою. На початку минулого століття Європа неабияк зацікавилася східною культурою: серед художників почалося захоплення мистецтвом Китаю і Японії. Роздуми філософів і письменників зосередились навколо буддійського вчення, а любителів поезії вразила ліричність і незвична краса маленьких японських шедеврів — хоку їх почали наслідувати і перекладати різними мовами

Варто зосередити увагу на лаконізмі, афористичності віршів. Важливо, щоб діти зрозуміли, що хоку — це не повчальний вислів, а ліричний вірш про природу, її поетична картина. Японські хоку відображають життя природи і життя людини в їх нероздільній єдності на фоні колориту пір року.

Виникнення хоку пов’язане з розвитком у XVI столітті в Японії жартівливої поезії хайкай. Ще більш давнім видом поезії є п’ятивірші — танка. їх початкова строфа — хоку — поступово відокремилась і набула самостійного значення.

Перші створені хоку поціновувались в Японії за технічну складність, незвичність образів, оригінальну гру слів. Вже у другій половині XVII століття відбувся перехід хоку із жартівливої поезії в ліричну. Це перетворення пов’язане з іменем великого японського поета Мацуо Басьо (1644-1694). Хоку — яскравий приклад мініатюрності і лаконічності. Визначальна тема хоку — єдність людини і природи, розповідь про сутність людини на тлі живої і вічно мінливої природи. Ми можемо навіть створити власну формулу японської поезії, яка матиме таке вираження: ЛЮДЙНА+ ПРИРОДА= СУТНІСТЬ ЖИТТЯ.

Послухайте хоку Басьо.

Вже й по маю — ах!

Птахи плачуть, а у риб

Сльози на очах.

Очей не відведеш!

І після бурі такими

Лишились хризантеми.

Чистий водоспад…

З ярих сосен глиця в воду

Падає улад.

Мандрівник — і все:

Це тепер моє ім’я.

Йде осінній дощ.

Осінь із дощем…

Навіть мавка лісова

Вкрилась би плащем.

Чужина чужа

Знов мандрую у світи…

Мжить осіння мжа.

Крук — немилий птах,

Але як милує зір

В ранішніх снігах.

Безперечно, що спокій, пригашені кольори, сум, гармонія досягалися скупими засобами.

В останні роки життя Басьо проповідував новий провідний принцип поетики — “карумі” (легкість), тому його пізні вірші відрізняються побутовою простотою. “Хоку не можна складати з різних шматків. Його треба кувати, як золото”, — говорив Басьо своєму учневі. І справді, кожен вірш японського поета — це гармонійне ціле, всі елементи якого підпорядковані одному завданню: найбільш повно висловити поетичну думку.

Вірші Мацуо Басьо короткі, але в кожному з них поет шукав свій шлях від серця до серця.

Збережи - » Емоційно-художнє сприйняття хоку . З'явився готовий твір.