Батько, відправляючи сина на службу в армію, насамперед керується метою виростити з нього не безпутного шалапута, розтринькувача й джиґуна, але сьогодення солдата, людини відважного й шляхетного. Він так позначає для Петруши життєві орієнтири: «Служи вірно, кому присягнеш; слухайся начальників, за їхнім пещенням не ганяйся; на службу не напрошуйся; від служби не відговорюйся й помни прислів’я: бережи плаття сновові, а честь змолоду».

Отримані уроки не пройшли для Петра Гринева даром. Живучи в Білогірській міцності, він зарекомендував себе хоробрим офіцером і гарним товаришем, людиною, що цінує честь вище всього. Зі шпагою в руці, ризикуючи власним життям, відстоює він добре ім’я Маші Мироновій, оклеветанной лицемірним ц легкодухим Швабриным.

Закоханий Гринев відкривається нам з нової сторони. Стає ясно, що він палкий і ніжний шанувальник, готовий пожертвувати своїм життям заради щастя улюбленої.

Однак автор, уважаючи, що щира суть людини розкривається в критичних ситуаціях, піддає свого героя численним випробуванням. Ставши свідком героїчної смерті дорогих і шановних їм людей - Івана Кузмича й Василисы Єгорівни Миронових, змушений розлучитися з Машею, залишивши її в руках ненависного залицяльника, Петро Гринев проявляє більшу силу духу й мужність, бездоганну порядність. Долі не вдається зломити його, змусити відректися від власних поглядів. Характер парубка стає більше загартованим, йому відкриваються щирі цінності людського життя.

Я вважаю, що Петро Гринев - людина, гідна наслідування