Олександра Сергійовича Пушкіна називають “початком наших початків”, але його поезія з’явилася не на порожнім місці. А. С. Пушкін добре знав творчість найбільших попередників. Він ставився до поезії серйозно, уважав її тим родом діяльності, що існує не тільки для того, щоб тішити слух, але й трясти трони. Зрівняємо два вірші: “Пам’ятник” Г. Р. Державіна й “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний” А. С. Пушкіна. Гаврило Романович Державін у своєму вірші дає високу оцінку не просто поезії як відверненому виду літератури, а своєї поезії, своїй творчості, відзначаючи її більшу гражданственную роль. Я пам’ятник собі спорудив чудесних, вічний, Металів твердіше він і вище пірамід; Ні вихор його, ні грім не зломить швидкоплинний, И часу поле його не розтрощить. У Пушкіна ж у його вірші усе чіткіше й масштабніше.

Але пушкінського “Пам’ятника” не було б без державинского: Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний, До нього не заросте народна стежка. Піднісся вище він главою непокірливої Олександрійського стовпа. Державін вірить, що його поетичні праці не пропадуть втуне, його вірші, написані з любов’ю до людей, не залишаться незрозумілими: Так. - Весь я не вмру; але частина мене більша, Від тліну втікши, по смерті стане жити, И слава зросте моя, не в’янучи, Доки славянов рід вселенна буде шанувати. Пушкін теж упевнений, що його поетичні праці переживуть його земне життя, будуть шановані стільки, скільки будуть жити на землі люди: Ні, весь я не вмру - Душу в заповітній лірі Мій порох переживе й тленъя втече - И славний буду я, доки в підмісячному світі Живий буде хоч один пиит. Своєю основною заслугою Державін уважає, що “про чесноти” із царями говорив, і “у серцевій простоті розмовляв про Бога”, і “істину царям з посмішкою говорив”. Заслуга ж Пушкіна в тім, що він “почуття добрі лірою будив” і “милість до занепалого призивав”. Незважаючи на невеликі нюанси, обоє вірша затверджують велику роль поезії в демократизації суспільства. Поет не просто усладитель слуху, а борець за волю й незалежність, гуманізм і правду життя. Муза поетів - це трудівниця, що слухняна лише вищому божеству, служить лише найвищим ідеалам і помислам

Про муза! загордися заслугою справедливої, И знехтує хто тебе, сама тих нехтуй; Непринужденною рукою неквапливою Чоло твоє зарозвівайся безсмертя вінчай - сподівався Г. Р. Державін. Пушкіна ж набагато поблажливіше й ироничнее ставиться до обожнювання й наклепу. Він знає собі ціну й не хоче бути бажаним усім. Веленью Божию, про муза, будь слухняна, Образи не страшачись, не вимагаючи вінця, Хвалу й наклеп приемли равнодушно, И не заперечуй дурня. Обоє поета виявилися праві перед судом історії

Державін визнав першість генія Пушкіна, хоча не применшував і своїх достоїнств. Пушкіна ж ще при житті називали “сонцем російської поезії”. Його талант, як “дорогоцінне вино”, не в’яне з роками, і в рік свого двохсотліття поет так само ярок, як і в далекому дев’ятнадцятому столітті

Його шанувальники в усьому світі не утомлюються повторювати хрестоматійними рядка, що стали: И довго буду тим люб’язний я народу, Що почуття добрі я лірою будив, Що у своє жорстоке століття восславил я волю И милість до копіювання заборонене © 2005 занепалим призивав. Воістину, його поезія безсмертна!