М. Ю. Лермонтов чудово почував природу й точно міг передати свої відчуття. У вірші “Люблю я ланцюга синіх гір…” він описує барвистий захід у горах: Ярка без світла й червона Спливає через них місяць… Або На заході вечірній промінь Ще горить на ребрах хмар И поступитися все бариться він Місяцю - Похмурий небокрай… Кожне слово вірша пронизане настроєм, образом, кольором. А потім - прагнення, політ, стукіт копит, і твір з аллсоч. ру © 2005 завмирає подих: Один раз при такому місяці Я мчався на лихому коні… …Мрячний місяць і мене, И гриву, і хребет коня Сребристым блиском обсипав… Лермонтов дуже добре почував ритм життя. Людина стрімка в бажаннях, думках, діях. Але строк його життя короткий, і, вирвавшись із круговерті, можна встигнути побачити, для чого ми породжені

…І довго так мій кінь летів… І вкруг себе я подивився: Усе той же степ, усе той ж місяць… Ми крихітна частина природи, її осколок, ми не можемо приборкати неї, хоча вже й вибилися з-під материнського крила. І Лермонтов дуже тонко помітив, як місяць Здавалося, дорікала в тім, Що людина зі своїм конем Хотів панування степів У ту ніч сперечатися з нею! У смерті немає життя, а в житті є природа, а в природі є гармонія, гармонія повинна бути в людині, і така цілісність допоможе нам побачити мир очами чудового поета Михайла Лермонтова