Коли на землі починалося століття героїв, то боги дуже часто сходили до смертних жінок, щоб від них народжувалися богатирі. Інша справа - богині: вони лише дуже рідко сходили до смертних чоловіків, щоб народжувати від них синів. Так від богині Фетиди був породжений герой «Илиади» - Ахілл; так від богині Афродіти був породжений герой «Энеиди» - Еней

Поема починається в самій середині шляху Енея. Він пливе на захід, між Сицилією й північним берегом Африки - тим, де саме зараз фінікійські вихідці будують місто Карфаген. Тут^-те й налітає на нього страшна бура, наслана Юноной: на її прохання бог Эол випустив на волю всі підвладні йому вітри. «Хмари раптові небо й світло викрадають у погляду, / Морок на хвилі наліг, грім гримнув, блискавки блищать, / Неизбежимая смерть отвсюду стала троянцам. / Стогнуть канати, і вслід летять корабельників лементи. / Холод Енея скував, підіймає він руки до світил: / «Тричі, четирежди той блаженний, хто під стінами Трої / Перед очами батьків у бої зустрів зі смертю!..»

Енея рятує Нептуна, що розганяє вітри, розгладжує хвилі. Проясняється сонце, і останні сім кораблів Енея з останніх сил підгортають до незнайомого бережуся

Це Африка, тут править молода цариця Дидона. Злий брат вигнав неї з далекої Фінікії, і тепер вона з товаришами по втечі будує на новому місці місто Карфаген. «Щасливі ті, для кого встають уже міцні стіни!» - викликує Еней і дивується возводимому храму Юнони, розписаному картинами Троянської війни: поголоска про неї долетіла вже й до Африки. Дидона привітно приймає Енея і його супутників - таких же втікачів, як вона сама. На честь їх справляється бенкет, і на цьому бенкеті Еней веде своє знамените оповідання про падіння Трої

Греки за десять років не змогли взяти Трою силою й вирішили взяти її хитрістю. За допомогою Афіни-Мінерви вони вибудували величезного дерев’яного коня, у підлогою чреве його сховали кращих своїх героїв, а самі покинули табір і весь флот зникли за ближнім островом. Був пущений слух: це боги перестали допомагати їм, і вони відплили на батьківщину, поставивши цього коня в дарунок Мінерві - величезного, щоб троянци не ввезли його у ворота, тому що якщо кінь буде в них, то вони самі підуть войною на Грецію й здобудуть перемогу. Троянци радіють, ламають стіну, увозять коня через пролам. Провидець Лаокоон заклинає їх не робити цього - «бійтеся ворогів, і дарунки що приносять!» - але з моря випливають два велетенські Нептунови змії, накидаються на Лаокоона й двох його юних синів, душать кільцями, уражають отрутою: після цього сумнівів не залишається ні в кого, Кінь у місті, на втомлених від свята троянцев опускається ніч, грецькі вожді вислизають із дерев’яного чудовиська, грецькі війська нечутно підпливають через острів - ворог вгороде.

Еней спав; у сні йому є Гектор: «Троя загинула, біжи, шукай за морем нове місце!» Еней вибігає на дах будинку - місто палає із всіх кінців, полум’я злітає до неба й відбивається в море, лементи й стогони з усіх боків. Він скличе друзів для останнього бою: «Для переможених спасенье одне - не мріяти про спасенье!» Вони б’ються на вузьких вулицях, на їхніх очах волокут у полон віщу царівну Кассандру, на їхніх очах гине старий цар Приам - «відсічена від плечей голова, і без імені - тіло». Він шукає смерті, але йому є мати^-венера: «Троя приречена, рятуй батька й сина!» Батько Енея - старезний Анхис, син - хлопчик Асканий-Юл; з неспроможним старцем на плечах, ведучи неспроможної дитини за руку, Еней залишає місто, що валить. З уцілілими троянцами він ховається на лісистій горі, у далекій затоці будує кораблі й залишає батьківщину. Потрібно плисти, але куди?

Починаються шість років скитаний. Один берег не приймає їх, на іншому бушує чуму. На морських роздоріжжях лютують чудовиська старих міфів - Скилла з Харибдою, хижі гарпії, одноокі киклопи. На суші - скорботні зустрічі: от сочиться кров’ю чагарник на могилі троянського царевича, от удова великого Гектора, що исстрадались у полоні, от кращий троянський пророк нудиться на далекій чужині, от відсталий воїн самого Одиссея - кинутий своїми, він прибивається до колишніх ворогів. Один оракул шле Енея на Крит, іншої в Італію, третій загрожує голодом: «Будете гризти власні столи!» - четвертий велить зійти в царство мертвих і там довідатися про майбутнє. На останній стоянці, у Сицилії, умирає старезний Анхис; далі - бура, карфагенский беріг, і оповіданню Енея кінець

За справами людей стежать боги. Юнона й Венера не люблять один одного, але тут вони подають один одному руки: Венера не хоче для сина подальших випробувань, Юнона не хоче, щоб в Італії піднявся Рим, що загрожує її Карфагену, - нехай Еней залишиться в Африці! Починається любов Дидони й Енея, двох вигнанців, сама людяна у всій античній поезії. Вони з’єднуються в грозу, під час полювання, у гірській печері: блискавки їм замість смолоскипів, і стогони гірських німф замість шлюбної пісні. Це не на добре, тому що Енеєві писана інша доля, і за цієї судьбою стежить Юпітер. Він посилає в сні до Енея Меркурія: «Не смій баритися, тебе чекає Італія, а нащадків твоїх чекає Рим!» Еней болісно страждає. «Боги велять - не своєї тебе залишаю я волею!..» - говорить він Дидоне, але для люблячої жінки це - порожні слова. Вона молить: «Залишися!»; потім: «Забарися!»; потім: «Побійся! якщо буде Рим і буде Карфаген, то буде й страшна війна меж твоїми й моїми нащадками!» Марне. Вона бачить із палацової вежі далекі вітрила Энеевих кораблів, складає в палаці похоронне багаття й, зійшовши на нього, кидається на меч

Заради невідомого майбутнього Еней покинув Трою, покинув Карфаген, але це ще не все. Його товариші утомилися від скитаний; у Сицилії, поки Еней справляє поминальні ігри на могилі Анхиса, їхньої дружини запалюють Энееви кораблі, щоб залишитися тут і нікуди не плисти. Чотири кораблі гинуть, що утомилися залишаються, на трьох останніх Еней досягає Італії

Тут, біля подножья Везувію, - вхід у царство мертвих, тут чекає Енея старезна пророчиця Сивилла. Із чарівної золотою галуззю в руках сходить Еней під землю: як Одиссей запитував тінь Тиресия про своє майбутнє, так Еней хоче запитати тінь свого батька Анхиса про майбутнє своїх нащадків. Він перепливає Аидову ріку Стикс, через яку людям немає повернення. Він бачить нагадування об Троє - тіней друга, покаліченого греками. Він бачить нагадування про Карфаген - тінь Дидони з раною в груди; він заговорює: «Проти волі я твій, цариця, берег покинув!..» - але вона мовчить. Ліворуч від нього - Тартар, там мучаться грішники: богоборці, батьковбивці, клятвопорушники, зрадники. Праворуч від нього - поля Блаженних, там чекає його батько Анхис. У середині - ріка забвенья Аета, і над нею вихром кружляються душі, яким призначено в ній очиститися й з’явитися на світло. Серед цей^-те душ Анхис указує синові на героїв майбутнього Рима: і Ромула, засновника міста, і Августа, його возродителя, і законодавців, і тираноборцев, і всіх, хто затвердить владу Рима над. усім миром. Кожному народу - свій дарунок і борг: грекам - думка й краса, римлянам - справедливість і порядок: «Одушевлену мідь нехай викують краще інші, / Вірю; нехай переведуть живі з мармуру лики, / Будуть у судах говорити пречервоній, руху неба / Циркулем визначать, назвуть висхідні зірки; / Твій же, римлянин, борг - повновладно народами правити! / От мистецтва твої:

пропонувати миру закони, / Ниспроверженних щадити й ниспровергать непокірливих».

Це - далеке майбутнє, але на шляху до нього - близьке майбутнє, і воно нелегке. «Страждав ти на море - будеш страждати й на суші, - говорить Енеєві Сивилла, - чекає тебе нова війна, новий Ахілл і новий шлюб - із чужинкою; ти ж, лиху всупереч, не здавайся й прямуй смелее!» Починається друга половина поеми, за «Одиссеей» - «Илиада».

Pages: 1 2