Вірш “Contra Spem Spero” давно стало хрестоматійним. Знаменно воно тим, що виразно визначає основні риси життєвої концепції поетеси. А ще в “Contra Spem Spero” найбільше повно відобразилися своєрідність художнього мислення Лесі Українки й характерних рис її цивільної лірики. Дата написання вірша — 2 травня 1890 р. 18-го травня того самого року в листі до брата Михайлові поетеса згадує цей добуток і характеризує обставини життя, під впливом яких воно було написано: поема з’явилася в результаті боротьби з виснажливою хворобою

По жанрових особливостях “Contra Spem Spero” ставиться до ліричних почуттів і є художнім вираженням “крику душі”, прагненням парубка жити повноцінним життям, тоді як умови (особисті й умови епохи) з’явилися глобальними перешкодами до цього. Вірш побудований у формі драматичного монологу, сповненого схвильованих інтонацій, з питаннями й відповідями, зі звертаннями, запереченнями й твердженнями. Цей монолог передає емоції ліричного героя в бунті проти умов, які душать прагнення молодості повноцінно жити й творити. Твердження життя як дії показується не шляхом логічних аргументів, а шляхом емоцій («логікою» почуттів, їхньою силою). Перші строфи вірша сприймаються як вибух протесту проти похмурого молодого років, настроїв суму, проти неприйняття задушливих обставин в ім’я молодості й весни. Хоча вірш і було написано в травні, образ «весна золота» указує не тільки на календарну пору року, а й має алегоричне й більше широке звучання, оскільки поставлено в асоціативний ряд осінні хмари - весна золота - молоді лета. Експресивна густота протесту втілюється в другій строфі в гострих афористичних вираженнях: крізь сльози сміятися, серед нещастя співати пісні, без надії сподіватися, що сконденсовано передає зміст і характер протесту. Різко проступає й антитетичний взаємозв’язок образів, що створює експресію протиборства: думи, осінні хмари - весна золота; голосіння - молоді лета; сльози - сміх; нещастя - пісні; безнадега - надія. Звучанню «Contra Spem Spero», його підвищеної схвильованості, сприяє віршована структура. Добуток написаний тристопним анапестом, ритм якого чітко викарбуваний. Рух емоцій ліричного героя йде від болючих питань (як бути в умовах гострих розбіжностей життя?) через жагуче заперечення перешкод на шляху до теперішнього повноцінного життя — і до твердження бунтарських дій, нескореності й незламності в боротьбі. Ліричний герой починає із проголошення бунтарських прагнень. Час дії - це основний пафос вірша - накреслення дій ліричного героя в перспективі: як він буде жити, діяти, з якими перешкодами і як буде боротися, здійснюючи свої устремління

Багатозначні художні узагальнення утримуються в тих образах, які зображують явища дійсності, обставини, при яких доводиться жити ліричному героєві. Образи у вірші разнопланово й широко характеризують драматичні умови боротьби, на яку зважився ліричний герой. Неоднозначними є образи, у яких мова йде про способи цієї боротьби, а саме: сіяння квітів, сила гарячих сліз, весела пісня, не змикання ні на хвилинку очей у пошуку зірки. Вони не можуть бути співвіднесені лише з обставинами вузько особистого життя, а викликають подання більше широкого плану. Зіставлення мотивів і образів цього вірша з мотивами й образами інших добутків поетеси підтверджують такий висновок. Ліричний герой вірша в контексті інших добутків цивільної лірики Лесі Українки виникає як видатна особистість, як один з деяких, хто не мириться з пасивністю, з настроями песимізму, які охопили значні кола інтелігенції того часу. Образ ліричного героя «Contra Spem Spero» виникає в певних стійких психологічних рисах, характерних для багатьох добутків цивільної лірики поетеси. У цьому вірші вже оформилася та концепція життя, що принесла Лесі Українці славу «дочки Прометея» і знайшла втілення в таких добутках, як «Хто вам сказав, що я слабка…», «У катакомбах» і багатьох інших

Леся Українка “Contra Spem Spero”

• Ладь, осінні думи сиві!
  Нині час весни золотий,
  Невже року молоді
  Безпросвітної пройдуть низкою?Ні, я співати й у сльозах не утомлюся,
  Посміхнуся й у непогожу ніч.
  Без надії сподіватися стану,
  Жити хочу! Ладь, сумні, ладь!

  Я квіти на морозі посію,
  У смутнім полі, в убогому краї
  Ті квіти я горючої своею
  І гарячою сльозою окроплю.

  І холодного снігу не стане,
  Крижана стане броня,
  І квіти зацвітуть, і настане
  День весни й для - скорботної - мене.

  Піднімаючись із каменями в гору,
  Буду страшні борошна терпіти,
  Але й у цю важку пору
  Буду пісню веселу співати.

  Всю мрячну нічку промаю,
  Буду в темень дивитися перед собою,
  Королеви ночей чекаючи -
  Дороговказної зірки голубой.
  Так! І в горі я співати не забуду,
  Посміхнуся й у непогожу ніч.
  Без надії сподіватися буду,
  Буду жити! Ладь, сумні, ладь!

• (Переклад: Микола Ушаков)