Групою творів про родинний побут, яка виділяється на основі не тематики, а способу відображення життєвих явищ є сатирично-гумористичні пісні. На них позначилась весела вдача українця, який вміє з гумором сприймати несподівані повороти долі, знаходити розраду у влучному жарті. Ці пісні торкаються різних тем — від комічних життєвих ситуацій і до зовсім невеселих подій, на які люди пробують подивитися з іронією.

Найбільше жартівливих пісень присвячено темі кохання. У них з гумором згадується залицяння хлопця до дівчини, висміюється залицяльників-невдах, які не вміють заговорити до дівчини, або бояться її батьків:

Я хлопець молодий — в свого батька вдався.

 Фітю-мітю, поза плітю в коноплі сховався.

Як пішли дівчата конопельки брати,

То я мусів з конопель в гарбузи тікати.

Дівчата з жартом відмовляють таким парубкам:

Як ти миші боїшся —  А до мене не ходи.

На воротах повісся.  Цур тобі, пек!

Ізгинь, пропади,

Предметом висміювання є також невдалі побачення, коли хлопцеві доводиться сидіти зачиненим у хижці, ховатися у запічку чи городами тікати від сусідських собак:

А до мене Яків приходив,    Не пішов же Яків додому

Коробочку раків приносив!    Та заліз у хижку в солому,

А я тії раки забрала,    А собаки гавкати стали,

А Якова з хати прогнала.    Поки батько й мати не встали…

Добродушним гумором сповнені пісні про дівчат, які самі залицяються до хлопців:

Дівка в сінях стояла, 

«Ти, козаче, ходи,

На козака моргала: 

Мене вірно люби,

Серце моє!»

У них народ вдало підмічає характерні риси таких дівчат, що не можуть всидіти вдома, коли десь грає музика, неохоче виконують хатню роботу, тільки думають, де б розвеселитись:

Кину кужіль на полицю 

Нехай миші кужіль трублять,

І піду на вечорниці. 

Нехай мене хлопці люблять.

У таких піснях часто змальовується образ матері, яка то «виховує» дочку, а то поблажливо ставиться до її примхів, чи навіть сама випроводжає «погуляти»:

Послала мене мати 

А я собі гуляю,

До хлопців погуляти: 

Як рибка по Дунаю.

«Погуляй трохи, доню, 

Як рибка з окунцями

Я ж тобі не бороню!» 

Я, молода, з хлопцями!

Тут теж нерідко зустрічаємо збережені з далекого минулого об-рази-архетипи води, річки, елементів світу природи.

Трапляється й прийом самовисміювання, коли дівчина з іронією говорить про себе: «хоч я гарна, та ледащо», «чи я собі не хазяйка та не господиня / три дні хати не мела / сміття по коліна». Найчастіше дівчат ганять за те, що вони ліниві чи погані господині. Хлопців же висміюють за те, що вони хваляться своїми любовними походеньками, ґоноруються, що вміють подобатись дівчатам:

Ой, дівчино, не вір ми, не вір ми, 

Я мандрую тут і там, тут і там,

Бо я хлопець мандрівний, мандрівний,

Подобаюсь дівчатам, дівчатам.

Ще більш колоритно, з непідробним гумором народ співає про сімейні стосунки, родинні взаємини. Поширеною є тема залицяння кума до куми чи сусіда до сусідки:

Ой кум до куми залицявся.     Ти кума, ти душа,

Вибирати конопельки обіцявся:  Ти кругом, кума, хороша.

Добродушною іронією пронизані пісні про жінку, яка є невправною господинею:

Гоп, мої гречаники,  Молов батько, не віявши,

Гоп, мої смачні,    Пекла мати, не сіявши,

Чогось мої гречаники  3 помийниці воду брала,

Не вдалися вдачні.  Гречаники учиняла.

У жартівливих піснях висміються речі, які в інших ліричних творах постають причиною сімейних драм. Так, з іронією народ змальовує дідів, які, розраховуючи на свої маєтки, сватаються до молодих дівчат, але ті відповідають:

Я в середу родилася,  Не піду я за старого,—

Кажуть люди — горе. Бородою коле.

У таких піснях старий чоловік є не трагедією для молодої жінки, а, навпаки, стає об´єктом насмішок, бо дружина його обдурює, ходить на танці, гуляє з молодими:

Ой ти, старий дідуган,

А я молоденька

Ізогнувся як дуга, 

Гуляти раденька;

І просить в Бога:

«Поможи, ми, Пане Боже, 

І повісь на грушу,

Возьми з діда душу. 

Щоби старим знати,

Возьми з діда душу 

Як молодих брати.

Сатирично оспівуються п´яниці, яких жінки женуть додому з корчми:

—  Додому, додому, нероба моя,

—   Не їла, не пила худоба твоя.

—  Най не їсть, най не п є, най виздихає,

—  Допоки у корчмі горівонька є.

Жінка хвалиться сусідам, як вона шанує такого чоловіка:

А я його шаную, До припічка припинаю,

Як собаку рудую:  Помиями напуваю.

У них злегка чи дошкульно висміюються й інші шкідливі звички чи вади людей, негативні риси характеру: скупість і бажання розбагатіти («Задумала вража баба та й розбагатіти»), ледарство («Грицю, Грицю, до роботи») та ін. Народ умів з гумором подивитись навіть на матеріальні нестатки, убогість.

У жартівливих піснях з гумором співається навіть про сімейні трагедії (вдівство, сирітство, смерть близьких людей).

Так, хлопець-сирота хвалиться своїм завзяттям:

Нема впину вдовиному сину, Що звів з ума хорошу дівчину.

Комічно змальовується молода вдова, яка не дуже переймається смертю свого чоловіка, не страждає від самотності:

Удовицю я любив,

Подарунки їй носив.

Носив сало, носив свічки,

Носив м´ясо, носив стрічки.

Носив гречку, черевички,

Носив просо, носив мак.

Ось було як!… А раз таки теля припер,

 Доки допер, трохи не вмер,

А вона мені змінила

І панича полюбила.

Поширеними є гумористичні пісні на тему смерті, наприклад: «Ой що ж то за шум учинився», де говориться про смерть комарика:

Ой упав же комар

На помості,

Потрощив, поломив Ребра й кості.

Прилетіла муха, Жалкувати:

«Ой де ж тебе, комарику Поховати?»

«Поховай ти мене В чистім полі,

Та й висип мені Високу могилу…»,

Щоб усі знали, що там похований «мухи-зеленухи полюбовник!». Часто у таких піснях показано, як родичі ставляться до смерті різних членів сім´ї («Ой дівчина горлиця»):

Умер батько — байдуже,

Вмерла мати — байдуже,

Умер милий, чорнобривий.

Жаль мені його дуже.

Я за батька книш, дала,

І за матір книш. дала.

А за свого миленького

— Цуцика рябенького.

Слід зауважити, що традиція сміятися над смертю є дуже давня і бере свій початок у доісторичні часи, коли в обряді поховання після тризни над покійником справляли похоронну оргію, задум якої полягав у тому, щоб веселими гучними піснями, іграми, забавами «прогнати» смерть, утверджуючи таким чином перемогу життя. Тому серед слов´ян дуже поширені гумористичні пісні, жарти, дотепи на тему смерті у формі діалогів:

—  Ой, умру, мила, ой умру мила,

—  Ой умру у ха-ха, мила чорнобривая.

—  Де ж я тебе поховаю, милий мій миленький,

—  Де ж я тебе поховаю, голубе сивенький?

—  В кропиві, мила, в кропиві, мила,

В кропиві уха-ха, мила чорнобривая…

Подібні пісні зустрічаються у всіх слов´янських народів. Ще одним підтвердженням давності походження цієї групи пісень є численні твори на сюжет про смерть і весілля комара (мухи), які, вочевидь, є відлунням древніх весняних обрядів.

Не менш давньою серед гумористично-жартівливих пісень є група сороміцьких пісень, традиція яких теж сягає часу язичницьких оргій. Це твори відверто еротичного характеру, в яких оспівується тілесна любов, як правило між чужими людьми (тобто не подружжям). Нерідко це любов до кума чи куми, що є відлунням ритуалу кумування. Оскільки у новітню добу подібні тексти оцінюються негативно з етично-моральних міркувань, вони виконуються за певних умов з деякою мірою табу. Цей пласт народної творчості недостатньо вивчений, оскільки, за свідченням багатьох дослідників, збирачі фольклору свідомо уникали запису подібних текстів, оминали цю тематику у своїх розвідках. Однак ці тексти побутують в народі і є досить цікавими з огляду на їх древнє походження та відлуння в них давніх культових ритуалів та язичницького світогляду.

Pages: 1 2

Збережи - » Група творів про родинний побут . З'явився готовий твір.