Павло Тичина я митець народився в 1918 році збіркою «Сонячні кларнети», яка принесла йому славу і визнання. Вона ознаменувала появу нового таланту, яскравої художньої індивідуальності. Н літературну ниву вийшов поет-лірик, котрий своєю майстерністю, щирістю і задушевністю, Любов’ю до життя і людини примушує згадати імена світочів національної літератури - Шевченка, Франка, Лесі Українки. П. Тичині судилася доля генія. Автор «Сонячних кларнетів» - увесь у провесні української революції, в передчутті наближення всеочищаючої грози.

Образ «сонячних кларнетів» - це не тільки символ краси вічно юної, сповне- , ної барв і музики природи, а й втілення прагнень до сього сонячного, радісного, життєдайного, овіяного молодістю. Образ сонця, як джерела життя на землі, сили, що дарує людям радість, виражає мрію поета про щасливе життя. А коли співець бачив людське лихо, коли сум огортав його серце, він не падав у розпач. Не вгасала його мрія в перемогу світлого, гуманістичного над темрявою.

Ліричний герой збірки - юнак, який багатий і щедрий душею, це романтик, закоханий в красу світу, в природу, в життя. Це уособлення самої молодості, що лиш ступила на життєвий поріг і чарує свіжістю та чистотою почуттів, благородними поривами.

Вірш «Ой не крийся, природо» розкриває ідею єдності людини і природи. Настрій ліричного героя перебуває в гармонії з природою: то сумний, то світлий прозорий, наче барви золотої осені. Простий, звичайний краєвид у вірші «Гаї шумлять» захоплює митця чарівністю гаю, річки, хмарки в небі. Читаєш - і в уяві постають образи: гаї шумлять, дзвін гуде, тихий шепіт трав, хмарки біжать, небо, край - як золото. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, приходом весни, «запашної, квітами - перлами закосиченої». Шум гаїв - наче ніжно тонні звуки арф, тому і назва поезії - «Арфами, арфами». Весна пробуджує глибокі думи, якими переповнене все довкола, думи про грядущі бої, бої за людське щастя. У чистому повітрі. - передгрозова напруга: «Буде бій вогневий!». Цим почуття охоплене серце героя, людини, закоханої в рідний край..

Там, де світ повниться музикою, переливається барвами, народжується прекрасне. А супутником його є любов. Для Тичини де любов - там краса, висока поезія. Його вірші «Не дивися так привітно», «О любо Інно», «Цвіт в моєму серці» приваблюють тихою ніжністю мовою чистого і чесного серця.  Молодість! Це така країна, в якій людині за життя доводиться побувати тільки один раз. Тичина одкриває її красу через величне і священне почуття любові.

Тичина замислюється над філософською темою Людини і часу. Пори року природи в «Пастелях» відповідають «порам» людського життя. Осінь - пора задуми, легкого смутку. Весна уособлює молодість. Літо - зрілість, повноліття. Природа, а з нею людина, живуть за законами постійної змінюваності, плинності, руху в часі і просторі. «Філософія часу  спирається в Тичині на поетичне зіставлення людського віку з добою. У людини « також свій ранок, день, вечір і ніч. Перша постель дає чарівний малюнок ранку. В природі, лкил віє чарами. людського ранку - дитинства. Воно оживає казкою про зайчика, довірливою безтурботністю, поезією духовної «Пробіг зайчик. Дивиться - світанок! Сидить грається, Ромашкам очі розтулює». Але назміну цій картині приходить інша:

• А на сході небо па хне.
• Північний чорний плащ ночі
• Вогняними нитками сточують, Сонце.

 Чорний і червоно-вогнистий кольори розвивають мотив боротьби світла і тем-ряви, добра і зла, навіюють думку про швид копликніеть людського життя. Важливою темою збірки є проблема, національного відродження гвіками гнобленого и приниженого українського народу. Поема «Золотий гемін» - віра у національне і соціальне визволення рідної “України «Звідси - пафос омріяної волі, повна відсутність недружелюбного ставлення до інших народів. Поема - гімн весняному сонцю, повносилою буття:

• Над Києвом - золотий гімн,
• І голуби, і сонце!
• Внизу -
• Дніпро торкає струни.

Події весни і літа 1917 року сколихали суспільство. То 5ув «золотий гомін» пробудження. Навіть «предки встали з могил… жертву сонцю приносять». Народ вірить у с вої сили:

• Зоряного ранку припади
• вухом до землі - ідуть
• Ідуть люди в своє майбутнє
• І всі співають, як вино:
• Я дужий народ,
• Я молодий!

Біль і тривога за долю рідної землі постають в образі скорбної матері, який є традиційним у творчості багатьох поетів світу. «Проходила по полю… - такими словами починається! закінчується кожний із віршів, тетраптих «Скорбна мати». Проходила Мати Марія і пильне око 53 не могло не затримати - «чийсь труп в житах чорніє…» Лютує смерть в Україні:

• Не буть нікол и раю
• У цим криааїім краю,
• У краю, де навіть к віти звіробою
• Із крові туг юрбою
• Зросли на полі бою…

«Скорбна мати» - це біль і тривога аа долю Батьківщини, де українськаГол-гофа.

У ранній ліриці П. Тичини життєрадісність, краеа природні людини, залюб- ( леність у чарівний світ перемежовується а багря яо-кривавими відсвітами, які символізують велику тривогу, нагадують лро тяжкі випробування часу, про людські трагедії. «Сонячні кларнети» - книга поетичних шедеврів П. Тичини, яка чарує, об-,. лагороджує кожного, хто припаде до неї спраглими устами.