Очевидно, Ігор Васильович побачив у цій випадковій зустрічі небесне знамення. Мати, Наталя Степанівна, єдина жінка, що скрашувала його неодружене життя-буття (після того як подруга Ігоря Васильовича Марія Василівна, ще недавно начебто б закохана й ніжна, готова на будь-які жертви заради їхнього взаємного щастя, не витримавши випробування глушиною, пішла від нього), була зовсім погана, місцевий доктор сказав: безнадійний… І от доля, немов би зглянувшись, посилала йому цю строгу дівчинку, щоб, вона замінила тридцатичетирехлетнему поетові гірку втрату! Поховавши матінку, Житель півночі скоропалительно, і сорока днів не минуло від дня похорону, рятуючись від жаху самітності на чужині, «осупружился».

У дуже високої, занадто прямій і для її дев’ятнадцяти надто вже серйозної “эсточке”, ученій дочці сільського теслі, не було ні чарівності, ні радісної свіжості Женечки-Злати , нітрохи не походила вона й на очманілу, «сексапильную» Сонку . У ній взагалі не було нічого від того, що зачаровувало Жителя півночі в жінках - гри, кокетства, добірності. Зате було, і з лишком, те, чого хронічно бракувало як попереднім, так і наступним дамам його вибору: ґрунтовний, практичний розум, твердість характеру, а головне - уроджений дарунок вірності. Такого надійного товариша, терплячого й витривалого, про його мінливу й важку долю більше вже не буде

Уперше опублікувався в другому (лютневому) номері журналу “Дозвілля й справа” за 1905 рік: там під прізвищем Ігор Лотарев було поміщене вірш “Загибель Рюрика”. Літературі відразу ж віддався самозабутньо, видавав за свій рахунок тоненькі брошури віршів (від 2 до 16 віршів) і розсилав їх по редакціях “для відкликання”. Усього видав їх з 1904 по 1912 р. аж 35. Вірші особливого відгуку не мали

20 листопада 1907 року (Цей день Житель півночі потім щорічно святкував) він познайомився зі своїм головним поетичним учителем - Костянтином Фофановим (1862-1911), що першим з поетів оцінив його талант. В 1908 році стали з’являтися перші замітки про брошюрках, видаваних в основному самим Северяниним.

В 1909 р. якийсь журналіст Іван Наживин привіз одну із брошур (”Інтуїтивні фарби”) у Ясну Галявину й прочитав вірші з її Львові Толстому. Сиятельного графа й переконаного реаліста різко обурило одне з “явно іронічних” віршів цієї брошури - “Хабанера II” , що починалася так: “Устромите штопор у пружність пробки, - И погляди жінок не будуть боязкі!..”, після чого, говорячи словами самого поета, всеросійська преса підняла виття й дике тюкання, чим і зробила його відразу відомим на всю країну… “З легкої руки Толстого, що хвалило жалюгідного Ратгауза в епоху Фофанова, мене стали сварити всі, кому була не лінь. Журнали стали друкувати охоче мої вірші, улаштовувачі благодійних вечорів посилено запрошували прийняти в них, - у вечорах, а може бути, і в добродійниках, - участь”, - згадував пізніше поет

Як би те не було, Житель півночі ввійшов у моду. В 1911 р. Валерій Брюсов (1873-1924), тодішній поетичний мэтр, написав йому дружній лист, схваливши брошуру “Електричні вірші”. Інший мэтр символізму, Федір Сологуб (Федір Кузьмич Тетерников, 1863-1927), взяв активну участь у складанні першого великого збірника Ігоря Жителя півночі “Громокипящий кубок” (1913), супроводивши його захопленою передмовою й присвятивши Ігореві Жителеві півночі в 1912 р. тріолет, що починався рядком “Сходить нова зірка”. Потім Федір Сологуб запросив поета в турне по Росії, почавши спільні виступи в Мінську й завершивши їх Вкутаиси.

Успіх наростав. Ігор Житель півночі заснував власний літературний напрямок - эгофутуризм (ще в 1911 р. “Пролог эгофутуризма”), у групу його прихильників входили Костянтин Олімпів (син К.М. Фофанова, 1889-1940), Іван Игнатьев (Іван Васильович Казанський, 1892-1914), Вадим Баян (Володимир Іванович Сидоров, 1880-1966), Василіск Гнедов (1890-1978) і Георгій Іванов (1894-1958) , що незабаром перейшов до акмеистам. Эгофутуристи в 1914 р. провели разом з кубофутуристами, Д. Бурлюком (1882-1907), В. Маяковським (1893-1930) і Василем Каменським (1884-1961), у Криму олімпіаду футуризму

світова війна, ЩоПочалася перша, нехай і не відразу, перемінила суспільні інтереси, змістила акценти, яскраво виражений гедоністичний захват поезії Жителя півночі виявився явно не до діла. Спочатку поет навіть привітав війну, збирався вести шанувальників “на Берлін”, але швидко зрозумів жах відбувається й знову поглибився в особисті переживання, заповнюючи далі щоденник своєї душі

27 лютого 1918 р. на вечорі в Політехнічному музеї в Москві Ігор-Північанин був вибраний “королем поетів” . Другим був визнаний В. Маяковський, третім В. Каменський

Розповідаючи про вечори поезії, всі сучасники говорять про переповнений зал, про юрбу прагнучих потрапити на вечір, про міліціонерів, що наводять порядок, про зацікавленості, що панувала в залі атмосфері, небайдужості. Політехнічний музей і пропагував нову поезію, і прилучав до неї самі широкі кола

Улаштовувалися вечори окремих письменників і поетів - В. В. Маяковського, А. А. Блоку, С. А. Єсеніна; проводилися виступи групи об’єднаних єдиними творчими принципами поетів - футуристів, імажиністів і інших. Але особлива увага залучали колективні вечори, на яких виступали поети різних шкіл і напрямків

Першим з найбільш яскравих і вечорів, що запам’яталися, спогаду про яке можна й зараз ще почути, був вечір 27 лютого 1918 року - «Обрання короля поетів».

«Обрання короля поетів» відкрило собою довгу серію поетичних вечорів у Великій аудиторії Політехнічного музею, на яких поети й публіка вступали в прямий діалог; вироки - підтримка, схвалення або неприйняття - виносилися відразу. Може бути, ніколи ще поети не стояли так близько до свого читача й не відчували його так чітко.

Вечора носили загальна назва «Вечорів нової поезії», хоча деякі з них мали й свої назви: «Огляд поетичних шкіл», «Вечір поетес», «Чищення поетів» і т.д. Для всіх цих вечорів була характерна загальна зацікавленість і відверта реакція публіки, на них бушували страсті, виникали скандали, але, незважаючи на анекдотичність деяких епізодів, за ними завжди відчувається висока поетична атмосфера цих вечорів

Зал був набитий до відмови. Поети проходили довгою чергою. На естраді було тісно, як у трамваї. Тіснилися виступаючі, стояла не молодь, що помістилася в проході. Читаючої дивилися прямо в рот. Маяковський видавався над юрбою. Він читав «Революцію», тільки-но маючи можливість змахнути руками. Він змусив себе слухати, перекривши розмови й шум. Чим більше було народу, тим він свободней читав, тим повніше був сам захоплений і захоплений. Він шпурляв слова до верхніх рядів, кваплячись укластися у відпущений йому строк

Але «королем» виявився не він. Житель півночі приїхав до кінця програми. Тут був він у своєму звичайному сюртуку. Стояв в артистичної, негнучкий і «окремий». Пройшов на естраду, проспівав старі вірші з «Кубка». Виконавши договір, виїхав. Почався підрахунок записок. Маяковський вибігав на естраду й вертався в артистичну, посверкивая очами. Не надаючи особливого значення результату, він все-таки захопився грою. Позначався його повсякчасний азарт, пристрасть до всякого роду змаганням

- Тільки мені кладуть і Жителеві півночі. Мені ліворуч, йому праворуч.

Житель півночі зібрав записок трохи більше, ніж Маяковський. Третім був Василь Каменський

Частина публіки влаштувала скандал. Футуристи оголосили вибори недійсними. Через кілька днів Житель півночі випустив збірник, на обкладинці якого стояв його новий титул. А футуристи влаштували вечір під гаслом «геть усяких королів».

Після виборів Маяковський досить їдко жартував над його «поетичною величністю», однак мені здалося, що успіх Жителя півночі був йому неприємний. Я сказав йому, що склад публіки був особливий, і на цю публіку гіпнотично діяла манера читання Жителя півночі, у цієї публіки він мав би успіх при всіх обставинах

Маяковський відповів не відразу, потім сказав, що не можна уступати аудиторію супротивникові, який би вона не була. Взагалі треба виступати навіть перед ворожою аудиторією: завжди в залі найдуться три^-трьох-три-два-три слухача, по-справжньому розуміючу поезію

- Можна було ще повоевать…

Pages: 1 2 3

Збережи - » Ігор Житель півночі (Ігор Васильович Лотарев) . З'явився готовий твір.