За задумом Н. В. Гоголя, темою поеми повинна була стати вся сучасна йому Росія. Конфліктом першого тому «Мертвих душ» письменник взяв два типи протиріч, властивому російському суспільству першої половини XIX століття: між мнимою змістовністю й дійсною незначністю пануючих шарів суспільства й між духовними силами народу і його закабалителями.

Дійсно, «Мертві душі» можна назвати енциклопедичним дослідженням всіх насущних проблем того часу: стану поміщицьких господарств, морального вигляду поміщицького й чиновницького дворянства, їхніх взаємин з народом, доль народу й батьківщини. «…Який величезний, який оригінальний сюжет! Яка різноманітна купа! Вся Русь з’явиться в ньому», - писав Гоголь Жуковському про свою поему. Природно, що такий багатоплановий сюжет визначив своєрідну композицію

Насамперед побудова поеми відрізняється ясністю й чіткістю: всі частини зв’язані між собою сюжетно-утворюючим героєм Чичиковим, що подорожує з метою добути «мільйон». Це энергичней ділок, що ится вигідні зв’язки, що вступає в численні знайомства, що дозволяє письменникові зобразити дійсність у всіх її гранях, запам’ятати соціально-економічні, сімейно-побутові, морально^-правові й культурно-моральні відносини в кріпосницькій Росії

У першому розділі, експозиційний, вставної, автор дає загальну характеристику провінційного губернського міста й знайомить читачів з основними діючими особами поеми

Наступні п’ять глав присвячені зображенню поміщиків у їх собствщной сімейно-побутового життя у своїх садибах. Гоголь майстерно відбив у композиції замкнутість поміщиків, їхня відірваність від громадського життя (Коробочка навіть слихом не слихивала про Собакевиче й Манилова). Зміст всіх цих п’яти глав будується по одному загальному принципі: зовнішній вигляд садиби, стан господарства, панський будинок і <про внутрішнє оздоблення, характеристика поміщика і його взаємин із Чичиковим. Таким способом Гоголь малює целую галерею поміщиків, у своїй сукупності воссоздающих загальну картину кріпосницького суспільства

Сатирично спрямованість поеми проявляється в самої последовательней подання поміщиків, починаючи з Манилова й завищуючи Плюшкиним, що уже «звернувся в діру на людстві».

Гоголь показав страшну деградацію людської душі, духовне й моральне падіння кріпосника-користолюбця. Але найбільше яскраво реалістична манера й сатиричний пафос письменника виявилися в створенні образів російських поміщиків. Гоголь насуває на перший план морально-психологічну сутність героя, його негативні риси й типові ознака: як, наприклад, прекраснодушну мрійність і порожнє нерозуміння життя в Манилова; нахабна брехня й розперезаність у Ноздрева; куркульство й человеконенавистничеств у Собакевича та ін.

Широта узагальнення образів органічно сполучається з їх явно позначень індивідуальністю, життєвою відчутністю, що досягається шляхом перебільшеної конкретизації їх таперских особливостей, різке окреслення моральних рис і їхня індивідуалізація прийомами заострения підкріплюються окресленням зовнішності діючих осіб

За портретами поміщиків, виписаних великим планом, у поемі треба сатиричне зображення життя губернського чиновництва, що представляє собою соціально-політичну владу дворянства. Чудово, що Гоголь обирає предметом свого зображення все губернське місто, створює збірний образ провінційного бюрократа

У процесі зображення поміщиків і чиновництва перед читачами поступово розгортається образ головного героя оповідання - Чичикова. Лише в заключній, одинадцятій главі Гоголь розкриває його життя у всіх деталях і остаточно викриває свого героя як спритного буржуазного хижака, шахрая, цивілізованого негідника. Такий підхід обумовлений прагненням автора повніше викрити Чичикова як суспільно-політичний тип, що виражає нове, що ще тільки зріє, але вже цілком життєздатне й досить сильне явище - капітал. Саме тому його характер показаний у розвитку, у зіткненнях з безліччю всіляких перешкод, що виникають на його шляху. Чудово, що всі інші персонажі «Мертвих душ» з’являються перед читачем психологічно вже сформованими, тобто поза розвитком і внутрішніми протиріччями (виключення якоюсь мірою становить Плюшкин, якому дана описова передісторія). Така статичність характерів підкреслює застійність побуту й усього способу життя поміщиків і сприяє концентрації уваги на особливостях їх характерів

Через всю поему Гоголь паралельно сюжетним лініям поміщиків, чиновників і Чичикова безупинно проводить ще одну - пов’язану з образом народу. Композицією поеми письменник увесь час наполегливо нагадує про наявність прірви відчуження між простим народом і правлячими станами

Протягом всієї поеми твердження народу як позитивного героя зливається із прославлянням батьківщини, з вираженням автором своїх патріотичних і цивільних суджень. Ці судження розсіяні по всьому добутку у формі проникливих ліричних відступів. Так, в 5-й главі Гоголь славить «живий і жвавий російський розум», його незвичайну здатність до словесної виразності. В 6-й главі він звертається з жагучим закликом до читача зберегти в собі до кінця життя істинно людські почуття. В 7-й главі мова йде про ролі письменників, про різні їх «долях». В 8-й показана роз’єднаність губернського дворянства й народу. Остання, 11-я, глава завершується захопленим гімном Батьківщині, її прекрасному майбутньому

Як видно, від глави до глави теми ліричних відступів здобувають все більшу соціальну значимість, а трудовий народ з’являється перед читачем у неухильно, що підвищується прогресії, його достоїнств (згадування про померлих і випадних мужиків Собакевича й Плюшкина).

Таким чином, Гоголь досягає в композиції поеми тієї безупинно, що збільшується напруженості, що у сукупності із драматичністю, що підсилюється, дії повідомляє «Мертвим душам» виняткова цікавість

У композиції поеми варто особливо підкреслити минаючий через весь добуток образ дороги, за допомогою якого письменник виражає ненависть до застою й спрямованість уперед, гарячу любов до рідної природи. Цей образ сприяє посиленню емоційності й динамічності всієї поеми

Дивне мистецтво Гоголя в компонуванні сюжету позначилося в тім, що безліч всіляких вставних епізодів і авторських відступів, викликаних прагненням ширше й глибше відтворити тодішню дійсність, строго підпорядковано втіленню певних ідей письменника. Такі авторські відступи, як про товсті й тонких, про «страсті російської людини знатися з тим, хто хоча б одним чином був його вище», про «панах великої руки й панах середньої руки», про широку типовість образів Ноздрева, Коробочки, Собакевича, Плюшкина, становлять необхідне соціальне тло для розкриття основних ідей поеми. У багатьох авторських відступах Гоголь так чи інакше торкався столичної теми, але в граничній сатиричній оголеності ця «небезпечна» тема пролунала у включеній у композицію поеми «Повести про капітана Копейкине», розказаної губернським поштмейстером

По своєму внутрішньому змісті, по своїй ідеї ця вставна новела є важливим елементом в ідейному й художньому змісті гоголівської поеми. Вона давала авторові можливість включити в поему тему героїчного 1812 року й тим самим ще різкіше оттенить безсердечність і сваволя верховної влади, боягузтво й незначність губернської знаті. «Повість про капітана Копейкине» на короткий час відволікає читача від затхлого миру Плюшкиних і чиновників губернського міста, але ця зміна вражень створює певний художній ефект і допомагає отчетливее зрозуміти задум добутку, його сатиричну спрямованість

Композиція поеми не тільки чудово розгортає сюжет, в основі якого лежить фантастична авантюра Чичикова, але й дозволяє Гоголеві за допомогою внесюжетних епізодів відтворити всю дійсність миколаївської Русі. Все вищесказане переконливо доводить, що композиція поеми відрізняється високим ступенем художньої майстерності