Італія… Про Італія! Як би стрімко не біг час, Італія ніколи не зостариться. Стародавність цієї країни лише передає неповторний аромат її юності

Зачарування вічної молодості створюється природою, морем, веселими людьми… Але постійно сучасні реалії перекривають подих Історії. Сучасність, Античність, Відродження, Середньовіччя вигадливо переплелися в образі Італії, зробивши її Олімпом поетів, художників, скульпторів всіх часів, їхньою Музою, натхненницею. І не дивно, що два такі різні росіяни поета, як Н. С. Гумилев і А. А. Блок, у своїй творчості зверталися прямо або побічно до образа Італії. У Блоку подорож туди вилилася в цикл “Італійські вірші”; у Гумилева італійські мотиви простежуються в багатьох віршах, більша частина з яких увійшла в збірник “Сагайдак”.

Подорож обох поетів по Середземномор’ї відбувалося приблизно в один час: Блок - 1909 рік, Гумилев - 1912 рік. Тобто вони дивилися на ту саму Італію, але бачили її по-різному… Погляд символіста Блоку й акмеиста Гумилева… Що ріднить і що відрізняє їх? Отже, скажи мені, як ти ставишся до Італії, - і я скажу, хто ти. Для Гумилева важлива сама ідея подорожі, мандрівки - він навіть бере епіграфом до одному зі своїх ранніх віршів слова Андре Жида: “Я став кочівником, щоб хтиво доторкатися до всього, що кочує”. І кредо мандрівного поета дано у вірші-напутті “Від’їжджаючий” (звичайно ж в Італію!

): Що до природи мені, до стародавності, Коли я повний пекучих ревнощів, Адже ти у всьому її оздобленні Побачив Музу Далеких Мандрівок. Потяг до екзотики робить Італію для Гумилева черговим об’єктом поклоніння. До деякої міри для нього важлива не ця конкретна країна, а її Ідея - віддаленість, екзотичність, загадковість

Для Блоку ж (не фанатика Музи Далеких Мандрівок) на першому місці коштують, як не дивно, колоритні, але сиюминутные образи-символи Італії: іриси Флоренції, “блакитна далечінь від Умбрских гір”, дівчина з 8ро1е1про, зганьблена Мадонна… Гумилев, міркуючи про Італію, іде від загального до частки - від ідеї Краси до образів її втілення в житті. Блок же діє від часткового до загального - його одиничні образи несуть величезне значеннєве навантаження, за окремими символами криються великі оповідання, міркування. По своїй натурі Гумилев - космополіт, громадянин всіх країн і часів. Характерно, що в його “італійських” віршах немає прямого згадування Ороссии.

Але дивно було б думати, що на чужій стороні поет відрікається від батьківщини. У вірші “Засновники” звучать такі рядки: Ромул і Рем зійшли на гору, Пагорб перед ними був дикий і ньому. Ромул сказав: “Тут буде місто”. “Місто, як сонце”, - відповів Рем. Чітко простежуються мотиви вступу до “Мідного вершника” А. С. Пушкіна: “Перед ним широко / Ріка неслася; бедный челн…

” і т.д., “Тут буде місто закладене / На зло гордовитому сусідові…”! Гумилев треба концепції: “Москва - третій Рим”, у характерній для себе символистической манері славлячи Росію. До того ж у збірнику “Сагайдак” вірша про “Чарівницю суворої”, “таємничої Русі” перемежовуються з “італійськими віршами”, тобто не все в Гумилева можна зрозуміти у відкритому декламаторському тексті. Його вірша теж часом мають символічний підтекст - і поет глибоко патріотичний. У Блоку ностальгічна нота звучить дуже чітко; він постійно порівнює Росію з “чужою” Італією (і не на користь останньої).

Навіть в Madonne da Sattiganio поет акцентує саме російські риси: “Жагуче повторювати твоє ім’я, Марія, / Тут, на чужій стороні…” В образах вірша “Мистецтво - ноша на плечах” відбився наступний епізод з життя Блоку: в італійському містечку Фолиньо поет побачив французький кінофільм, що за рік до того бачив у Петербурзі. І от як це сприймається їм: А через рік - у чужій країні Утома, місто невідомий, Юрба, - і знову на полотні Риси француженки чарівної!.. Для обох поетів Італія - казка

Але для Гумилева таємнича, чарівна феєрія: Вірно, приховують чаклунок Завіси чорних гондол… Може бути, це лише жарт, Скель і води чаклунство, Марево? Подорожанинові моторошно, Раптом…

нікого, нічого? (“Венеція”) Блоку Італія представляється скоріше важким сном, чорним оповіданням, напівреальністю: У чорне небо Італії Чорної душою дивлюся, - або: чи Опам’ятаюся я в іншій вітчизні, Не в цій примарній країні И пам’яттю про це життя Зітхну ль коли-небудь у сні? (“Венеція”) Якщо в Гумилева гондоли, неодмінний атрибут Венеції, “приховують чаклунок”, те Блок бачить “гондол безмовні труни”. Два цих образи як не можна точніше відбивають відношення авторів до Італії в цілому. У поезії Гумилева як би стираються історичні границі - у цьому характерному для Італії “зчепленні часів”: Все проходить як тінь, але час Залишається, як колись, що летить, И колишній, темний тягар Продовжує жити в сьогоденні. (“Пиза”) Неаполь “повний античним брудом”, у Генуї моряки “ведуть між собою вікові розмови”, а сама Італія - це країна, “де тихі труни мерців

/ Але де жива їхня воля, влада й сила”. І поет захоплюється цим! У його віршах реальні герої здаються, що зійшли з полотен епохи Відродження й оживають історичні персонажі. Але якщо в Гумилева минуле й сьогодення гармонійно співіснує, то по Блоці цієї гармонії немає місця в порочній країні: “Військової лайки й образи забута й стертий кривавий слід…

/ Будинку й люди - усе до труни”. Поет не може простити Італії виродження її своєрідної древньої цивілізації, засилля сучасності: “Всеєвропейського жовтого пилу / Ти зрадила сама себе!” Навіть Мадонна збезчещена сучасністю - і вірш “Ока, опущені скромно…” несе в собі мотиви майбутнього оповідання американського фантаста Рея Брэдбери “Посмішка” про самознищення цивілізації, що занадто далеко ступнула у своєму розвитку

Для обох поетів характерне звертання до образів простих людей, адже італійці - колоритнейшая нації, їхні пісні й танці вважаються одними із самих запальних; ласкаве сонце й тепле море зробили їх веселими й жагучими. І тому бешкетна італійка з Перуджии Блоку й “два кошлатих старі” неаполитанца Гумилева несуть у собі часточку своєї батьківщини. Вся Італія - у них. Блок і Гумилев розуміють це, як розумів і Максим Горький, що по-своєму захоплювався цією країною в “Італійських казках”. І звичайно ж величезний слід у творчості обох поетів залишили великі люди Італії - поети, воїни, художники, скульптори

Гораций, Вергілій, Овідій, Рафаель, Буонарроти, да Вінчі, Тассо - знову й знову оживають вони в поезії північних поетів. Але тінь “суворого Данта”, “не нехтувала” італійського “сонета” в А. С. Пушкіна, незмінно витає над “італійськими віршами” як Блоку, так і Гумилева. Його “Vita nuova” настільки велика, що вплинула на обох поетів, таких різних у своєму світовідчуванні. Гумилев захоплюється можливістю вилити почуття в “ сонеті-брильянті”, і сонетна форма дивно до особи його “італійським віршам” (“Тразименское озеро”, “Вілла Боргезе”).

Поет воскрешає ще один жанр італійської поезії - канцони. От що він пише із цього приводу: “Мої канцони не мають нічого загального зі складною формою італійських канцон. Я взяв цю назву в буквальному значенні - пісні… Кожна моя канцона складається copyright