За даними ВІЗ щорічно у світі реєструється більше 250 млн. хворих трихомониазом.

Збудник трихомониаза Trichomonas vaginalis Donnae ставиться до класу жгутикових, є строго специфічним паразитом людини. Поза людським організмом збудник швидко гине при висушуванні (за кілька секунд) , нагрівання понад 40° губить трихомонаду.

Трихомониаз часто протікає як змішана протозойно - бактеріальна інфекція, де трихомонади сполучаються з гонококками, дріжджовими грибками, вірусами, хламидиями, микоплазмами й ін. флорою.

Класифікація урогенитального трихомониаза.

За течією: 1. Свіжий трихомониаз (давнина захворювання до 2 мес.) а) гострий б) подострий в) торпидний 2. Хронічний трихомониаз (вялотекущие форми з давниною захворювання більше 2 мес. або при невідомому строку початку захворювання.

3. Трихомонадонсительство (випадки коли відсутня запальна реакція, але при полової близькості трихомонади віддаються здоровим людям, викликаючи в них типову клінічну картину захворювання.

По локалізації.

А. Трихомониаз жінок.

1. Трихомониаз нижнього відділу урогенитального тракту.

1.1 Вульвит 1.2 Кольпит 1.3 Вестибулит 1.4 Бартолініт 1.5 Ендоцервицит 1.6 Уретрит і парауретрит 2. Трихомониаз верхнього відділу урогенитального тракту 2.1 Цервицит 2.2 Сальпінгіт 2.3 Цистит Б. Трихомониаз у чоловіків 1.   Балантит і баланопастит 2.   Уретрит і парауретрит 3.   Куперит 4.   Епидидимит 5.   Простатит 6.   Везикуліт 7.   Цистит Трихомониаз у чоловіків.

Першим прояву гострого трихомонадного уретриту в чоловіків є сверблячка, щекотание, печіння, іноді біль при сечовипуськанні які по своїй інтенсивності можуть бути різними.

При обстеженні спостерігаються виділення з уретри, які можуть бути прозорими або сірувато білого кольору, а по характері - водянистими або слизисто - гнійними, дуже рідко - пінистими. Губки уретри отечни, гиперимировани. Сеча при двухстаканной пробі в 1 ой порції мутна, в 2 ой прозора. При поширенні процесу на задню уретру 2 порція сили стає мутної, приєднуються імперативні позиви на сечовипуськання, в окремих випадках - нетримання сили.

При пальпації уретри визначається її інфільтрація, особливо в області повного зчленування. У виділеннях з уретри виявляється велика кількість лейкоцитів, епітеліальних кліток, трихомонади й різні види мікробів. В осаді сили рогові лусочки й епітеліальні шари.

При подострой формі уретриту запальні явища виражені слабкіше. Відокремлюване з уретри в невеликих кількостях і більше при натисненні на неї або при тривалому утриманні від сечовипуськання.

Інфільтрація уретри залишається вираженої, при узятті мазка - кровоточивость слизуватої оболонки. Сеча в 1 ой порції мутнувата, з домішкою ниток. При переході процесу на задню уретру 2 ая порція сили мутна або опалесцирує, у ній з’являються нитки.

У мазках трихомонади, помірне число лейкоцитів і епітеліальних кліток.

При торпидной формі уретриту хворі іноді ськаржаться на вбогі виділення з уретри по ранках, неприємні відчуття при сечовипуськанні, ськоропроходящие, але, що підсилюються при вживанні спиртних напоїв, гострих блюд. Губки уретри ськлеєні, при поськабливании слизуватої оболонки - кровоточивость через розпушення й деськвамацію епітелію. При мікроськопії мазків - лейкоцити, трихомонади.

Нерідко процес приймає тотальний характер, але поширення на задній відділ уретри відбувається непомітно й виявляється при огляді 2 ой порції сили, де з’являються нитки й пластівці. Відзначаються імперативні позиви на сечовипуськання.

При хронічному трихомонадном уретриті ськарги на постійні вбогі слизисто - гнійні виділення, більше по ранках у вигляді краплі. Також хворих турбує часте сечовипуськання, неприємні відчуття в уретрі у вигляді печіння й сверблячки різної інтенсивності. Сеча в 2 ськлянковій пробі може мати патологічні домішки, у вигляді слизуватих ниток при різному ступені її мутності. Іноді сеча може бути прозорої, що пов’язане із закупоркою залоз уретри гнійними пробками.

При уретроськопії на тлі нормальної слизуватої оболонки виявляються різної величини й локалізації вогнища гіперемії з набряклістю слизуватої оболонки й деформацією центральної фігури. В устях залоз і крипт - гнійні пробки, навколо них віночок гіперемії. Ськладки слизуватої стовщені, набряклі, з розпушеним епітелієм, легко кровоточать при дотрагивании, видні ерозії. Типові запальні вогнища уретри (м’який інфільтрат) можуть сполучатися з переходом у твердий інфільтрат. При цьому слизувата оболонка блідне, стає сіркою, втрачає еластичність, центральна фігура зяє.

Серед хронічних уретритів розрізняють подостро поточний запальний процес і вялотекущий по типі торпидного.

Балантит і баланопастит.

Розрізняють катаральні, ерозивно - катаральні й виразкові баланопастити. фактори, Що Привертають до їхнього розвитку: зниження опірності організму, травматичні процеси після полових актів, вузька крайня плоть, зміна форми харчування тихомонад, коли вони представляються як тканевие паразити. Виділяють гострі й хронічні баланопастити. При гострому процесі - ськарги на сверблячку шкіри голівки полового члена, помірні болі в області крайньої плоті, виділення із препуциального мішка з характерним заходом прілого сіна або овчини, що звалялася, наявність дефектів шкіри на голівці й крайній плоті. При огляді - інтенсивна гіперемія шкіри голівки полового члена й крайньої плоті з набряком і мацерацією епидермиса, аж до утворення ерозий, саден, виразок (як правило округлих обрисів) . Довгостроково існуючий баланопастит нерідко уськладнюється фімозом або парафимозом. При вузькій і довгій крайній плоті розвивається фімоз - підлоговий член збільшується в розмірах за рахунок набряку крайньої плоті, здобуваючи форму груші, стає хворобливим і почервонілим.

Внаслідок набряку оголення полового члена стає неможливим, із препуциального мішка виділяється серозно-гнійне відокремлюване. Парафимоз виникає через те, що довга й вузька крайня плоть насильно відсувається за вінцеву борозну, що при вже наявній хворобливості й набряклості утрудняє зворотне вправляння голівки. У результаті обмеження голівки можливий її некроз, цьому сприяє сполучення трихомониаза з іншими інфекціями в т. ч. гонореєю й сифілісом.

Парауретрити.

При поразці парауретральних проток досягти ефекту в лікуванні трихомонадного уретриту найчастіше дуже важко, тому що життєздатність найпростіших у цих умовах зберігається тривалий час.

Парауретральние протоки бувають поверхневими (розташовуються під шкірою) і глибокими (розташовані в товщі полового члена) . При поразці поверхневих парауретральних проток вони прощупуються у вигляді тяжей або прямих ліній. Вони можуть самостійно звільнятися від продуктів запалення й можливих абсцесів.

Дослідження глибоких парауретральних проток виробляється за допомогою контрастного дослідження. Через вузькість і закупорку усть парауретральних проток відтік продуктів запалення утруднений, через що загальне противотрихомонадное лікування не ефективно.

Запалення бульбоуретральних (куперових) залоз.

Запалення на ці залози поширюється, очевидно через вивідні протоки, які відкриваються в бульбарном відділі уретри. Найчастіше трихомонадний куперит розвивається через 20 - 30 днів після появи трихомонадного уретриту.

По клінічному плині розрізняють гострий і хронічний куперит який має наступні форми: катаральну, фолікулярну, паренхіматозну й парагландулярную. Катаральна форма зустрічається частіше, при ній запальний процес розвивається переважно у вивідних протоках. Ця форма куперита може переходити в капілярну при закупорці окремих вивідних проток альвеол залоз. При поширенні запального процесу в тканині бульбоуретральной залози, де до цього запалення мало фолікулярну форму, процес переходить у паренхіматозну стадію, при якій поряд з паренхімою залози в запалення утягується межуточная тканина. При залученні в процес навколишню залозу клітковини розвивається парагландулярная форма куперита. При нагноєнні залози утвориться абсцес який може розкриватися самостійно в уретру, або, як виключення - у промежину.

При катаральних і фолікулярних формах хворі ськарг не пред’являють, залози не пальпируются. При паренхіматозних формах з’являються болі в промежині під час ходьби або сидіння, що поширюються на задню поверхню стегна; залози пальпируются у вигляді вузлика, частіше ліворуч і збоку від серединного шва (у трикутнику утвореному серединною лінією промежини, що сходить галуззю лобкової кістки, і лінією проведеної через корінь мошонки) . Абсцес розвивається за рахунок закупорки усть залоз деськвамированним епітелієм вивідних проток. При огляді виявляється деформація промежини, припухлість і почервоніння над збудженою залозою.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Клініка й лікування трихомониаза в чоловіків . З'явився готовий твір.