На дзеркало неча нарікати, коли пика крива. Народне прислів’я Микола Васильович Гоголь - чудовий російський письменник, що вмів помітити й висміяти негативні сторони російської дійсності. Поряд з Фонвізіним і Грибоєдовим Гоголь стояв у джерел створення репертуару російського національного театру. Його обурювали суцільно перекладні п’єси, які ставилися на сценах театрів Росії

«Русского ми просимо! Свого давайте нам! Що нам французи й весь заморський люд?» - писав він в 1835 році. «Ревізор» і був тією комедією, де виведені на сцену «російські характери». «Наші шахраї» були висміяні, але поверх того минулого розкриті суспільні пороки й соціальні виразки, породжені самодержавним ладом. Хабарництво, казнокрадство, хабарництво, розповсюджені серед чиновників всіх рівнів, були з такою яскравістю й правдивістю показані Гоголем, що його «Ревізор» придбав силу документа, обличающего існуючий лад не тільки свого часу, але всієї дореволюційної епохи

Безперечно, комедія «Ревізор» затвердила розвиток критичного напрямку драматургії, колись ^цього Островського, Су-Хово-Кобылина, Салтыкова-Щедріна. Гоголь володів даром узагальнювати свої спостереження й створювати художні типи, у яких кожний міг знайти риси знайомих їм людей. Сюжет «Ревізора», узятий з життя, що діють особи, ледве не кожному когось що нагадували, а те позволявшие в них дізнаватися себе, робили комедію сучасної. Вся п’єса наповнена натяками, що дозволяли глядачам відчувати сучасну Гоголю дійсність. Гоголь говорив, що нічого не видумував у своїй комедії

По його власному визнанню, тільки те йому вдавалося, що він брав з життя. Говорячи про «Ревізора», автор визнавався: «Я вирішив зібрати все дурне, яке я тільки знав, і за один раз над усім посміятися». Сміючись над негативними явищами життя, Гоголь змушує задуматися над ними, зрозуміти всю їхню шкідливість і постаратися від них позбутися

У зауваженнях для панів акторів Гоголь лаконічно й точно дає характеристики своїм персонажам. Мовці прізвища: Сквозник-Дму-Хановский, Ляпкин-Тяпкин, лікар Гибнер і відверті репліки персонажів дозволили Гоголю «зірвати маску» благопристойності, святенництва й показати всю непривабливість нечистоплотного на руку російського чиновництва. Городничий - постарілий на службі шахрай

Він уміло користується своїм службовим становищем. Грубий і безцеремонний з підпорядкованими, Антон Антонович готовий іти на будь-які приниження, аби тільки зберегти своє дохідне місце. Настрій його міняється блискавично: тільки що він трясся від страху, уважаючи, що розкрито ревізором, і відразу радується, усучивши Хлестакову хабар. До служби городничий ставиться формально.

Вона його засіб принижувати підлеглих, одержувати незаслужену винагороду. Вибившись із низів, Антон Антонович мстить навколишньої за свої минулі приниження. Хлестаков у п’єсі даний Гоголем майстерно.

Він спочатку говорить, а потім починає думати. Остаточно забрехавшись, герой сам починає вірити у свою значущість. Мовлення його плутане й отрывочна. Він постійно обмовляється, що живе на останньому поверсі, що сидить у цьому містечку, тому що не має грошей розплатитися в трактирі, але його ніхто не слухається

Городничий, розмовляючи із Хлестаковым, зовсім не чує співрозмовника. Він зайнятий одним: як вручити хабар «ревізорові» і влестити його. Відбуваються дивні речі: чим правдивіше Хлестаков, тим менше йому віри, і чим він більше бреше, тим краще його слухають і більше вірять. Співрозмовники буквально на лету ловлять будь-яку небилицю, що затверджує їх у думці, що вони розмовляють із важливим чиновником

И лише лист Івана Олександровича Тряпичкину в Петербург відкриває ока на дійсність городничему і його оточенню. Тепер уже Антон Антонович дивується, як прийняв таку дріб’язкову людину за поважну особу: «Як я? ні, як я, старий дурень! Вижив, дурний баран, з розуму!.. Тридцять років живу на службі, жоден купець, ні підрядник не міг провести, шахраїв над шахраями обманював, пройдисвітів і шахраїв таких, що все світло готові обікрасти, піддягав на уду. Трьох губернаторів обдурив!., що губернаторів!

нема чого й говорити про губернаторів… Бурульку, ганчірку прийняв за важливу людину!..» Страшнее всього городничему, що потрапить він писаці в комедію, і будуть над ним потішатися усім миром. Так, сміх - велика зброя

Люди, по визнанню Бєлінського, згодні слыть злими й жадібними, жорстокими й дурними, але тільки не смішними. Німа сцена дана автором геніально. Далі стає все понятно без слів. Усе повториться заново, це була «генеральна репетиція». Хоча сам автор мислив, що теперішній ревізор - людин чесн і розумний - виведе на чисту воду всіх шахраїв

На жаль, життя доводить зворотне. Немає такого ревізора, якого не можна було б купити. Проходять десятиліття одне за іншим, а комедія Гоголя «Ревізор» як і раніше залишається актуальної