Композиційна своєрідність роману “Герой нашого часу”. Композиційна складність роману нерозривна пов’язана із психологічною складністю образа головного героя. Неоднозначність характеру Печорина, суперечливість цього образа виявлялася не тільки в дослідженні самого його духовного миру, але й у співвіднесенні героя з іншими персонажами. Саме тому Лермонтов не відразу знайшов композиційне рішення роману, відповідно до якого читач поступово наближається кгерою.

Композиція роману підпорядкована логіці розкриття образа головного героя. У першій частині ми бачимо Печорина очами Максима Максимыча. Ця людина щиро прив’язана до Печорину, але духовно глибоко йому далекий. Їх розділяє не тільки різниця соціального стану й вік. Вони люди принципово різних типів свідомості й діти різних епох

Для штабс капітана, старого кавказця, його молодий приятель явище чужорідне, дивне й непояснене. Тому в оповіданні Максим Максимыча Печорин з’являється як людина загадковий, таємничий. Максим Максимыч невипадково обраний першим оповідачем. Його образ один з найважливіших у романі, тому що цей людський тип дуже характерний для Росії першої половини минулого століття

В умовах вічної війни формувався новий тип “російського кавказця” найчастіше це були люди, подібні Ермолову, вище всього ставящие закон сили й влади, і їх підпорядковані добрі, щирі й воїни, що не міркують. Такий тип і втілений в образі Максима Максимыча. Кавказ називали “теплим Сибіром”, куди в діючу армію засилали неугодних зокрема й багатьох декабристів. На Кавказ їхали й молоді люди в спразі побувати в “теперішній справі” , туди прагнули і як в екзотичну країну чудес, у край волі…

Ці риси Кавказу так чи інакше те саме що Печорину: у ньому є щось від черкеса (його божевільна скачка на коні по горах без дороги після першому побачення з copyright