Інтерес польських дослідників до творчості Юджина О’Ніла не був таким жвавим, як наприклад британських, проте його можна назвати досить стабільним. Перші статті з’явилися на початку ХХ ст., а також після отримання автором Нобелівської премії у 1936 р. Потім зацікавленість автором різко знизилася, що було наслідком історичних обставин, а також пов’язано з початком нового періоду творчості драматурга.1 У міжвоєнне десятиліття й роки Другої світової війни в літературі домінувала тема війни й миру, яка вимагала від письменників відповіді на багато питань, що стосувалися життя та смерті, цінності людського життя й дороги, якою йде людство. О’Ніл у цей час відходить від суспільного та літературного життя, у 1934–1946 рр. він не створює жодної нової п’єси, а після 1946 р. пише автобіографічні «сповіді», песимістичні й дуже «особистісні». Їхнє значення та художня цінність були проаналізовані значно пізніше, про що свідчить велика кількість статей, присвячених творчості драматурга, які періодично з’являлися з кінця 50-х рр. і до нашого часу. Що ж до предмета дослідження, то він змінювався відповідно до тенденцій у світовій та польській літературознавчій науці. Якщо перші статті про драматурга – це переважно загальні огляди творчості та спроби оцінити його внесок у світову літературу (наприклад Роман Дибоський, «Eugeniusz O’Neill», 1937 р.), то в 50-х рр. намагаються виділити етапи творчості й визначити особливі риси його письма на фоні творів інших митців, простежити винятковість саме його драм. У 60-х рр. особлива увага зверталася на стильове новаторство О’Ніла, використання ним поряд із реалістичними засобів символізму, експресіонізму, натуралізму [2; 11; 15], а також досліджувався вплив психоаналізу К. Юнга, З. Фройда на ідейне спрямування п’єс [4; 5; 12].

Наступне десятиліття позначене інтересом до фаталістичних ідей автора, Condition Humaine В його драмах. В останні роки предмет дослідження статей помітно звужується: автори зосереджуються лише на певних елементах (наприклад новаторській драматургічній техніці, використанні масок), які аналізуються детально й достатньо глибоко. Загалом найґрунтовніше творчість Юджина О’Ніла висвітлила Галина Філіпович-Фіндлей, періодично вона ставала об’єктом уваги Ірени Пшемецької, Христини Пшибильської та Ружі Вобожіль, різні аспекти драм аналізували Єва Аумер, Ванда Раєвська, Броніслав Вишневський та ін.

Уже в перших статтях про драматурга його творчість зазвичай поділяють на три етапи (перший – 1916–1920 рр.; другий – 1920–1934 рр.; третій – від 1946 р., водночас до уваги береться факт, що за 1934– 1946 рр. автор не написав і не видав жодного твору) [6; 7]. Цього поділу притримується і більшість пізніших польських дослідників, щоправда, Адам Тарн, Галина Філіпович об’єднують твори першого та другого періодів в один, не вважаючи за доцільне виділяти окремо найперші одноактні п’єси [5; 18]. За основу вони взяли поділ американських літературознавців Роберта Вірмена та Дональда Хіна [дет. див. 2], основним критерієм для яких стали стилістичні ознаки драм, наявність у них елементів різних напрямів, – насамперед натуралізму, а також символізму, імпресіонізму, психоаналізу, – надбудованих на загальній реалістичній основі. Польські ж дослідники, окрім стильових ознак, звертали особливу увагу на ідейне спрямування та філософський зміст творів, що відображено як у назвах періодів творчості драматурга, так і в характері аналізу п’єс.

Станіслав Гельштинський, наприклад, до першого періоду творчості відносить початкові драматичні спроби Юджина О’Ніла, а саме: створені в 1916–1920 рр. «Bound East For Cardiff» («На схід від Кардіфу»), «Ile» («Ель»), «The Moon Of The Caribbees» («Місяць над Карибами»), «Anna Christie» («Анна Крісті»). Це одноактні п’єси, написані драматургом під враженнями від морських подорожей. Критик зазначає: «… повернувшись на короткий час до батьківської трупи, [молодий Юджин] Скоро знуджується … і вирішує податись до моря. Як моряк, він протягом декількох років кружляє по конти-

Нентах і морях, побувавши в Аргентині, Південній Африці, Англії, нагромаджуючи в портах і місцях матроських зупинок матеріал, що Глибоко закарбовувався в його пам’яті, з якого з часом визрів щедрий плід…» [7, 113 – тут і далі переклад з польськ. та англ.. мов наш.– У. Ф.]. Ці моменти біографії автора, насиченість вражень, їхня екзотичність, а також талановите поєднання натуралізму та реалізму, зазначає дослідник, стали причиною успіху перших п’єс. Виділяються риси, які можна вважати особливостями саме о’нілівського драматичного письма: особливий настрій і яскравість творів, що випливають з екзотики теми моря, відсутність фальшивого пафосу й моралізування. Це виразно проявилося в драмі «Анна Крісті». Окрім того, автору властиві ощадливість слів, акуратне й точне використання засобів експресії. Єва Аумер зазначає, що вже в перших творах можна знайти зародки сили таланту О’Ніла, який повністю виявиться в пізніших творах [2, 36]. Зокрема, вже одна з перших п’єс, «Beyond the Horizon» («За горизонтом»), чудово зображує усю глибину трагедії розвіювання людських ілюзій [2, 37]. Роман Дибоський винятковість О’Ніла показує у порівнянні його з іншими драматургами [5]. Зокрема критик зазначає, що, незважаючи на подібність п’єс до творів Конрада, в О’Ніла немає тої «Maestrii» (пишноти, величності) стилю чи філософської задуми, а натомість багато трагічної сили в людських образах і «вибухової сили почуття в простацьких словах, що рясніють жаргоном різного морського люду» [5, 2]. Незважаючи на те, що в перших п’єсах автор не порушує загальнолюдських проблем, вічних питань тощо, і твори ці, по суті, є «драматичними картинками з власного життєвого досвіду» [5, 4], дослідники відзначають неорди-нарність та майстерність драматурга, вказують на яскраві барви й досить сильне емоційне, психологічне напруження.

Про другий етап творчості драматурга (1920–1934 рр.) написано значно більше, причому він викликав уже певну полеміку. Хоча всі дослідники одностайні в тому, що в 1920 р. з появою п’єси «The Emperor Jones» («Імператор Джонс») настала нова фаза розвитку драматичної майстерності О’Ніла, однак оцінюють цей етап дуже неоднозначно. С. Гельштинський, наприклад, твори, написані в 1920–1931 рр. і включені до збірки «Nine Plays by Eugene O’Neill» («Дев’ять п’єс Юджина О’Ніла»), називає авторським Folio, порівнюючи значення п’єс для американського театру з впливом Шекспіра на англійську

Драму [7, 115]. Водночас Адам Тарн у передмові до польського видання американських драм зауважує, що цей етап творчості має лише історичне значення і про автора взагалі б сьогодні не говорили, якби не пізніші п’єси, такі як «The Iceman Cometh» («Продавець льоду гряде») і «Long Day’s Journey into Night» («Довга денна подорож у ніч») [18, 7].

Pages: 1 2 3 4 5 6