Незважаючи на закиди О’Нілові в тому, що ці твори не мають інтелектуальної вартості, загальнолюдської цінності [14, 62], що персонажі безповоротно загублені й приречені на трагічну неможливість переміни [15, 117], І. Пшемецька та Г. Філіпович «виправдовують» драматурга, аргументовано доводячи, що «… не зважаючи на детерміністичні елементи… більшість протагоністів роблять власний вибір …, досягають певного рівня самоусвідомлення… .» [12, 68]. Г. Філі-пович заперечує песимізм О’Ніла [5, 60]. Дослідниця свою тезу про особливий «о’нілівський» оптимізм аргументує словами драматурга: «Існує оптимізм «глибоко-підшкірний», а також ще й високий оптимізм, не «глибоко-підшкірний», який зазвичай помилково вважають песимізмом. Для мене трагічне само по собі має особливу красу – це його правдивість. У цьому сенс життя – і надія. Найблагородніше завжди було найтрагічнішим. Люди, які досягли успіху і не просуваються далі, навіть якщо їх чекає, можливо, ще більша поразка, є духовним «середнім класом» [5, 60]. Дослідниця робить заключне твердження: хоч і може видатися, що окрема людина у

О’Ніла не є винятковою та її життя сповнене страждань і є поразкою, але насправді це не так. «Людина повинна усвідомити, що життя – Це безнадійна надія, але все ж треба надіятись» [5, 60]. Підносячи значення драматурга як справжнього трагіка, дослідниця стверджує, що Юджин О’Ніл дає відповіді на фундаментальні питання про життя і людську долю. Він створив справжні трагедії, у яких життя мужньо утверджується, незважаючи на особисті поразки окремих людей.

Оглянувши лише найважливіші, вузлові моменти в рецепції О’Ніла польськими літературознавцями, оцінивши інтерпретацію польською критикою ідей, експериментаторських технік та ролі драматурга у світовій літературі, ми дійшли висновку, що найближче дослідники наблизилися до ідей драматурга, коли враховували висловлювання самого автора про свої твори, судження драматурга про те, якою має бути драма й театр.

Уляна Фарина

Література

1. Висоцька Н. Доторк до фатуму // Всесвіт.– 1988.– № 11.

2. Aumer Ewa. Eugene O’Neill’s experiments in dramatic strukture and stylization // Acta Universitatis Wratislaviensis. Anglica.– Wroclaw, 1972.

3. Filipowicz-Findlay Halina. Eugene O’Neill // Wiedza Powszechna.– Warszawa, 1975.

4. Filipowicz Halina. Fatalizm, determinizm a wolna wola w sztukach Eugene O’Neilla // Kwartalnik Neofilologiczny.– 1970.

5. Filipowicz Halina. The idea of fatality in Eugene O’Neill’s plays // Acta Universitatis Wratislaviensis. Anglica.– Wroclaw, 1972.

6. Gierow Karl-Ragnar. Ostatni okres twórczości O’Neilla // Dialog.– 1958.– № 5.

7. Helsztyński Stanisław. Eugene O’Neill (1888-1953) // śycie i Myśl.– 1960.– № 7.

8. Krajewska Wanda. Irlandzkość Eugene’a O’Neillа // Przegląd Humanistyczny.– 1966, № 4.

9. Lewko Marian. Strindberg – O’Neill - współczesny teatr. Sztokholmskie obrady pod egidą Fundacji Nobla // Zeszyty Naukowe KUL.– 1988.– № 4.

10. Przemecka Irena. Eugene O’Neill and the Irish drama // Kwartalnik Neofilologiczny.– 1971.– Z. 1.

11. Przemecka Irena. Symbolizm i symetria w dramatach O’Neilla // Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellonskiego, 1968.– № 168.– Z. 14.– С. 311–322.

12. Przemecka Irena. The elements of tragedy in O’Neill’s plays // Zagadnienia Rodzajów Literackich, t. 10.– 1968, Z. 2.– С. 56–69.

13. Przemecka Irena. W. B. Yeats’s and Eugene O’Neill’s use of masks // Anglica.- Vol. 10.– 2000.– С. 83–88.

14. Przybylska Krystyna. Condition humaine w dramatach Eugene O’Neilla // Acta Philol.– 1968.– № 1.– С. 55–67.

15. Przybylska Krystyna. O’Neill: zbuntowany naturalista // Dialog.– 1970.– № 5.– С. 110–121.

16. WoboŜil RóŜa. Fatalism in Eugene O’Neill’s «Long Day’s Journey into Night» // Acta UL Fol. Lit.– 1987.– Z. 18.– С. 149–161.

17. WoboŜil RóŜa. The role of musical and sound effects in «The emperor Jones» by E. O’Neill // Acta UL Fol. Lit.– 1981.– Z. 3.– С. 51–62.

18. Wspolczesny Dramat Amerykanski.– Т II.– W-wa: Panstwowy instutyt wydawniczy.– 1967.

Pages: 1 2 3 4 5 6

Збережи - » Константні риси документально-художньої прози . З'явився готовий твір.