П’ятдесятилітній професор історії й літератури Мозес Герцог писав листи, писав рішуче всім на світі - людям особисто знайомим і незнайомим, живим і небіжчикам, родичам колишнім і сущим, мислителям і президентам, видавцям і побратимам по цеху, церковним діячам і так, нікому конкретно, а те, бувало, і самому собі або Господові Богу. Серед його адресатів із числа особистостей широко відомих значилися Спиноза, Ейзенхауер, Ницше, Розанов, Хайдеггер…

Причому на одному клаптику паперу перебувало місце й полеміці з герром Ницше про природу дионисийского початку, і ніжним словам, зверненим до залишеної подруги, і адресованому президентові Панами раді боротися із засиллям пацюків у країні за допомогою протизаплідних засобів

Інші пояснювали цю чудність Герцога тим, що старовина, зважаючи на все, рушив розумом, - і були неправі. Просто йому занадто дорого обійшлося друге розлучення: і сам факт, і огидні обставини супроводжували, що йому цілком, остаточно вибили в Герцога ґрунт з-під ніг. Ґрунт ця сама - як він зрозумів, здраво помізкувавши, а час для здорового міркування, як і відповідний настрій, раптом з’явилося, коли перервався звичний плин сімейно-академічного існування, - і без того давно вже не був непорушною: разменен шостий десяток; два спочатку щасливих, але распавшихся шлюбу - від кожного по дитині; якісь ще жінки, як і дружини, що привласнили собі негірші частки його душі;

приятелі, за рідкісними винятками оказавшиеся або зрадниками, або нудними кретинами; академічна кар’єра, що блискуче почалася - дисертацію Мозеса Герцога «Романтизм і християнство» перевели на ряд мов, - але поступово згасла під купою пописаного паперу, який так і не призначено було перетворитися в книгу, що дає відповіді на насущнейшие для західної людини питання

Мабуть що, Герцог писав свої листи саме з метою знову встати на мало-мальськи твердий ґрунт - вони служили йому як би ниточками, протягненими у всіляких напрямках до різних епох, ідеям, соціальним інститутам, людям… Своїм натягом ці ниточки більш-менш фіксували, визначали положення Герцога у світобудові, затверджували його, Мозеса Герцога, особистість перед особою невтримної ентропії, що заміряється в нашому сторіччі на духовне, емоційне, інтелектуальне, сімейне, професійне й сексуальне життя людського індивіда,

Може бути, втім, все це йому тільки здавалося. Не здавалася, але виразно проходила перед розумовим поглядом Герцога, складаючись у пам’яті з розрізнених епізодів і перетекающих один в інший сюжетів, собитийная, фактична сторона його життя. На відміну від нашого героя, спробуємо відновити причинно-наслідкові зв’язки й тимчасову послідовність, почнемо з бэкграунда. Батько Мозеса, Іона Ісакович Герцог, жив у Петербурзі по підроблених документах купця першої гільдії, наводнюючи російський ринок луком з Єгипту. Процвітав він доти, поки перед самою війною поліція не вивела його на чисту воду; однак процесу палаша Герцог чекати не став і із сім’єю спішно перебрався в Канаду, де благополуччю Герцогів настав кінець. Іона пробував себе в самих різних заняттях - від фермерства до бутлеггерства, - але всюди його переслідувало фатальну невдачу. Але ж потрібно таки годувати сім’ю, платити за житло, виводити в люди чотирьох дітей - Мозеса, двох його братів і сестру. Лише під кінець життя Іона Герцог якось устав на ноги й улаштувався Вчикаго.

З миру жебраків, по перевазі єврейських кварталів, де їдиш чулася набагато частіше англійського, Мозес проторував собі шлях в університет. По закінченні університету він слил - так, властиво, і був - багатообіцяючим молодим фахівцем. Незабаром женився на Дейзи, що народила йому сина Марко. Замкнувшись на зиму з молодою дружиною в сільській глухомані. Герцог закінчив свою працю «Романтизм і християнство», що зробило майже сенсацію в наукові колах

Але потім з Дейзи якось не заладилося, вони розійшлися, і Герцог став щотижня мотатися з Філадельфії, де читав свій курс, у Нью-Йорк побачити із сином. У Філадельфії тим часом у його житті утворилася зворушлива, невимоглива, ніжна й досить забавна японка Соно, а трохи згодом - Маделин.

Маделин, при своєму красномовному прізвищі Понтриттер, була тоді ревною перетвореною католичкою й спеціалісткою по історії російської релігійної думки. Майже із самого початку вона влаштовувала йому прямо в постелі слізні сцени на тему того, що вона лічені тижні як християнка, але із-за нього вже не може йти до сповіді. Герцог любив Маделин і тому, переборовши нелюдські труднощі, домігся в Дейзи розлучення, щоб женитися на ній;

Соно говорила йому, що в Маделин злі, холодні очі, але Герцог тоді списало ee слова на ревнощі

Релігійний запал Маделин незабаром якось зійшов на ні, Джун вона так і не хрестила. Герцог же, піддавшись спокусі патріархальності, зробив учинок, про яке потім не раз шкодував: всю батьківську спадщину, двадцять тисяч, вона вгробив на покупку й облаштованість будинку в Людевилле, містечку на заході Массачусетса, не позначеному навіть на карті штату. Людевилльскому житлу належало стати родовим гніздом Герцогів (це словосполучення досить забавляло Мозеса), тут він планував завершити свою книгу

Рік, проведений Герцогом і Маделин у сільському будинку, ознаменувався його цілеспрямованою роботою над благоустроєм житла й над книгою, їх загальними любовними захватами, але також істериками й приступами лихої вдачі Маделин, які вона пояснювала - коли вважала за необхідне це робити - досадою на те, що по милості Герцога вона бездарно витрачає кращі роки життя в глухомані;

як вона ніколи в цю саму глухомань прагнула, Маделин як би й забулася

Згодом Маделин всі частіше стала говорити про переїзд. У прагненні до більших міст її підтримував Валентайн Герсбах, сусід Герцогів, диктор місцевої радіостанції, що постійно повторював про те, що така блискуча жінка й багатообіцяюча спеціалістка повинна бути оточена цікавими людьми, які по достоїнству оцінять її і її таланти

Що правда, то правда. Із суспільством у Людевилле було туго - коло спілкування Герцогів обмежувалося Герсбахом і його безбарвною тихою дружиною Фебой. З ними Мозес і Маделин близько приятельствовали, Валентайн же прагнув створити образ відданої, гарячої дружби; часом приймаючи відносно Герцога заступницький тон, він проте рабськи копіював все те, що йому представлялося в Герцогу шляхетним

Маделин удалося наполягти на своєму, і Герцоги перебралися в Чикаго, захопивши із собою Фебу з Валентайном, якому Мозес, використовуючи старі зв’язки, підшукав у місті непогане місце

Коли Герцог орендував будинок, дещо в ньому подремонтировал, улаштував ще деякі дріб’язки, Маделин раптом урочисто оголосила йому, що між ними все кінчено, вона його більше не любить і тому йому краще виїхати куди-небудь, наприклад у Нью-Йорк, залишивши Джун їй. Знаючи, що якщо жінка залишає чоловіка, те це завжди остаточно, Герцог не став не сперечатися, не просити Маделин ще подумати

Потім уже його вразила нелюдська передбачливість Маделин: оренда була їм оплачена далеко вперед; адвокат - він взагалі ж уважав його своїм приятелем - виключив усяку можливість оформлення опіки Герцога над дочкою, а заодно став нав’язувати страховку, по якій у випадку смерті або щиросердечного захворювання Герцога Маделин була б забезпечена до кінця днів;

лікар, також підготовлений Маделин, натякав, що з його, Герцога, мозками діється негарне

Зовсім розбитий, Герцог виїхав із Чикаго, а потім надовго відправився в Європу, де в різних країнах читав якісь лекції, любив якихось жінок… У Нью-Йорк він вернувся в стані гіршому, чим їхав. Тут^-те він і прийнявся за писання листів

У Нью-Йорку Герцог якось стрімко, але начебто б міцно зійшовся з Рамоной, що слухала його лекції на вечірніх курсах. Рамона була власницею квіткового магазина й магістерського ступеня Колумбійського університету по історії мистецтв. Герцог був більш ніж задоволений цією особою, у жилах якої текла гримуча суміш аргентинській, єврейській, французької й росіянці кровей: у постелі вона була професіоналкою в кращому розумінні цього слова, чудово готовила, розум і щиросердечні якості теж не змушували бажати нічого більшого; злегка бентежило тільки одне - Рамоне було під сорок, отже, у глибині душі вона не ладь була б обзавестися чоловіком

Pages: 1 2