ПРО, як я любив її, як любив, навіть не знаючи, що це таке, боячись цієї любові, як біса, не визнаючись ні їй, ні собі, таячись, приховуючи, обожнюючи в ній чистий небесний вигляд, її перси, ложі сну, ланіти, голені пахвові западини, щиколотки чаплі, зап’ястя, округлу талію, шию, схожу на злочин, ключиці, слівця, тремтіння, викликувану в мене її бархатистою промежиною, ніжний голос із нотками підступної хрипотци й гумор повішеника, ці складки на животі й те, що любити не сміливий, не міг, не мав права!

ПРО, ніхто не розумів мене так, як вона, саме тому, що не хотіла розуміти зовсім, абсолютно, зовсім, або розуміла, але не показувала виду, і я сам не міг пізнати її, проникаючи, заглиблюючись, змушуючи ізвиватися й стогнати, і говорити все, що я захочу, але це було не те, не те, зовсім не те, я хотів душу, а вона давала інше, ніжний люблячий стерво, розумна й знаюча всі, як чорт, але коштувало їй доторкнутися до мене, торкнутися, зачепити, розтривожити, улюблена моя, і мене била тремтіння, начебто проходив електричний струм. У той^-те й справа, що це була звичайна істота жіночого роду, не краще, не гірше інших, навіть не гарніше, і вуж точно не добріше багатьох, але те, що в інших називається зв’язок, було якимось диявольським борошном, хоча б тому, що моя Ріс, Po-ocl Po-oc! ПРО, моя Ріс була такий, яких не буває. Так, звичайно, ви мені можете заперечити, послухайте, але адже це ви спокусили, спокусили, розтлили її. На що я відповім, і з повною, повною підставою, це Ріс спокусила, спокусила, розтлила мене, як може жінка розтлити чоловіка, сестра спокусити брата, дружина ввергнути в гріх чоловіка! Я не любив її з дитинства, її дитинства, спостерігаючи, як всі ці нянюшки, мамушки, годувальниці сповивали її, купали, носилися, балували, самі часом дивуючись, який безжалісної, примхливої, зарозумілої виростає вона, і вони зворушувалися, жахалися, горювали, радувалися, готовлячи собі, їй і мені погибель, не знаючи цього, знаючи, підозрюючи, обурюючись, сумніваючись, прозріваючи, продовжуючи почате

Сопливая дівчисько, я нехтував неї, обурюючись, заспокоюючи, забуваючи, знову розпалюючись і не приховуючи ворожості, і вона боялася мене, єдиного, боялася, можливо вже эамисливая те, що відбулося, а бути може, і просто діючи за законом натури. Красуня, розумник дитинка, наша принадність, співали їй навколо - нічого подібного. Навіть особливо симпатичної вона не була, не стала, хоча її характер і представляв комбінацію слабості, покірності, взбалмошности, самовпевненості, лукавства, егоїзму, польоту, натхнення, нерішучості й стервозности, коли вона не бачила нікого, крім себе. Ми жили у двох різних флігелях одного величезного, ветхого будинку, майже не зустрічаючись, не бачачись; іноді, снисходя, я читав їй строгу, презирливу, зневажливу мораль, робив яке-небудь зле зауваження, бачачи її наскрізь і не випробовуючи до неї ніякої приязні, а коли вона впала в період звичайних дівочих захоплень, і взагалі махнув на неї рукою. Хоч умри, мені було однаково. При мені вона кам’яніла, застигала, ставала скованою або, навпроти, поводилася зухвало, розв’язно, не знаючи міри, пристойностей, соромливості, намагаючись вивести мене з терпіння, розлютити; але коштувало мені підвищити голос, прикрикнути, шльопнути її як треба, як вона затихала, завмирала, заспокоєна й розчарована. Тільки іноді, перебуваючи в гарному настрої, я дозволяв собі з нею розслабитися, пожартувати, побалакати про те, що мені було цікаво, і вона відразу розпускалася, викривалася, розкриваючи всі свої секрети, не бентежачись подробиць, інтимних і точних; я давав ради, але все було безглуздо, з іншими вона була такий же, як завжди, нітрохи не думаючи мінятися

Мені й у голову не приходило, що вона може бути в мене закохана, з якої статі, цього не вистачало, хоча пари раз мені й здавалося, що вона забувається: з легкістю з’являлася при мені напіводягненої, у чому-небудь недбало накинутому на плечі, у якому-небудь білому, напівспущеному носку, гармошкою собравшемся на щиколотці; а раз, коли ми з нею забовталися перед сном, стала переодягатися лише напівзакрита від мене стулками китайської ширми. Навіть коли один раз ми зштовхнулися з нею в порожньому коридорі нижнього поверху й вона чомусь не посторонилася й нібито жартівливо потягнулася до мене руками й губами, я не додав цьому значення, хоча щось здригнулося й опустилося в мені, начебто я поперхнувся, але я зробив вигляд, що не помітив, і пройшов мимо, тільки потім зміркувавши, що вона чекала мене спеціально, підбудувавши цю зустріч, знаючи про те, як я нехтую жінок, наскільки я з ними твердий, безсоромний, і очевидно, розраховуючи на мою мимохідь витрачену на неї пещення

Нісенітниця, я був зайнятий іншим, мені було не до того, і хоча я бачив, що вона спокушає мене, відносив це на рахунок її нісенітності, агресивності, слабості, непевності, пустотливості, що не знає границі й міри. Потім, коли це повторилося, я прочитав їй догана, вичитав як треба, приструнив, сказавши, щоб вона викинула дурницю з голови, нехай займеться ким-небудь іншим - і вона відразу погодилася, відступила, начебто нічого й не було. Я не жалував, не любив її, навіть коли вона боліла, і мені передавали, що вона просила мене зайти, начебто б щось важливе, прохання, доручення, я посилав кого-небудь довідатися, що їй потрібно, не утруждая себе турботою, тому що ніколи не міг позбутися від роздратування, найчастіше викликуваного в мене її виглядом - нітрохи, зовсім, нічого схожого, совсем-то вона не розцвіла, як запевняли навколо, не стала гарненької, мене такі бісили, я їх не бачив, не зауважував; а коли все-таки зайшов із чашкою відвару, що вона відмовлялася пити навідріз, хоча неї мучив кашель, і вона, мабуть, уперше, повела із мною так, як з усіма, майже не зауважуючи, не слухаючись, відповідаючи зарозуміло, що мене дратувало й лякало, чому, навіть сам не знаю, раптом я випробував до неї гидливість, майже ненавидячи за те, що вона собі дозволяла. Мені страшно хотілося неї вколоти, образити, зробити боляче, викрутити руки, хльоснути по особі, саме вдарити, жбурнути в кут, вивалити її в якому-небудь бруді, огидна, некрасива, нікого не визнає, а ну, устати, закричав я, устань, ти як із мною розмовляєш, а, і зірвав з її ковдра, якою вона накривалася з головою, вона була аж ніяк не звабна в м’якій піжамі, з разметанними по подушці немитими волоссями, з опухлими століттями, краще дай сигарету, равнодушно простягнула вона, устань, або я зараз піду!

Здається, навіть злегка застогнавши, вона піднялася, села, потягнулася, ляскаючи віями, утомилося, равнодушно, начебто я для неї порожнє місце, такий, як і всі, над ким вона знущалася. Я їй щось говорив, знову вичитував, з жахом відчуваючи, що втрачаю впевненість у своїх словах, що вона мене не боїться, слова не мають ваги. Майже не зауважує. Ти будеш слухати, стискаючи зуби, прошептав зло я, трясучи її за плечі, а потім рвонув на ній піжаму, оголюючи її до пояса, а потім, з якимось озлобленням стис їй груди, роблячи боляче, дуже боляче, а потім упився в лівий сосок губами. Вона навіть не здригнулася: я на хвилину відсторонився, оглядаючи її ледве видне в напівтемряві сонна особа; у мене нецікаві груди, спокійно сказала вона, намагаючись запахнути піжаму. Я заткнув їй рот поцілуємо, пестячи її тіло, забираючись нагору й униз, хоча в будь-яку хвилину сюди могли ввійти її нянька, бонна, хто-небудь із домашніх; і тому я, оставя її на секунду, зробив кілька кроків, відчинив двері, сподіваючись почути кроки, якщо вони пролунають, і мати хоч пари секунд на те, щоб сховати, що тут відбувається. Я не хотів пестити її, вона мені не подобалася, але я не міг більше терпіти, не міг; не тут, не зараз, не треба, слабко захищалася вона; але я й не хотів неї брати, я хотів, щоб вона взяла, я повинен був виплеснути свій гнів, усе, що мене переповняло, я змушував неї пестити мене руками; ну, швидше, швидше, вона була якась млява, варена, байдужа, начебто не домагалася цього, як щастя, майже рік, ну; і допоміг сам, не маючи сил стримуватися, забери руки, і зросив її груди й піжаму, після чого розтер бризи по особі й шиї, - лягай впостель.

Pages: 1 2