У рік 6605 (1097). Прийшли Святополк, і Володимир, і Давид Ігорович, і Василько Ростиславович, і Давид Святославич, і брат його Олег, і зібралися в Любече для встановлення миру, і говорили один одному: «Навіщо губимо Російську землю, самі між собою влаштовуємо звади? А половці землю нашу несуть розно й раді, що між нами йдуть війни. Так відтепер об’єднаємося єдиним серцем і будемо дотримувати Російську землю, і нехай кожний володіє отчиной своейй: Святополк - Києвом, Изяславовой отчиной, Володимир - Всеволодовой, Давид, і Олег, і Ярослав - Святославовой, і ті, котові Всеволод роздал міста: Давидові (Ігоровичу) - Володимир (на Волині), Ростиславичам (дітям старшого онука Ярослава Мудрого) же: Володарю - Перемишль, Волошці - Требовль (городки в південно-західній частині Русі, пізніше названої Галицкой землею)».

І на тім цілували хрест: «Якщо відтепер хто на кого піде, проти того будемо ми всі й хрест чесної»… І, попрощавшись, пішли восвояси.

(Повість минулих літ. У текст літопису нами внесені пояснення в дужках.)

«Кожний тримає отчину свою!» (З’їзд князів у Любече в 1097 р.)

ПВЛ. С. 249.