Як свідчать спостереження І. С.Тимофеєва, “кількість у методологічному плані є визначеність одноякісних (однорідних) предметів, яка розглядається з боку інтенсивності чи ступеня вияву будь-якої ознаки” [Тимофеев 1972: 21]. Проте серед мовознавців побутує думка, що “зовсім кількісних методів у дослідженні мовних явищ немає”. Більше того є перспективним і досить виваженим твердження багатьох дослідників, що категорія кількості є не первинною (твірною), а вторинною (похідною), котра передбачає відносно “розвинену практику і диференційоване уявлення про якість і властивість, про ціле і частину” [Шляхтенко 1968: 9]. В. З.Панфілов підтримує висловлене С. Г.Шляхтенком і додає, покликаючись на праці філософів, що саме категорія якості лягла в основу виділення категорії кількості, оскільки первинна свідомість якісної визначеності предметів стала основою угруповання їх у кількісні ряди [Панфилов 1976: 131]. Отже, досліджуючи ФСК сукупності, ми не можемо спиратися тільки на виявлення кількісних закономірностей у цій категорії. Оскільки, для отримання повного аналізу досліджуваних лексем, недостатньо зосередження уваги на інтенсивності вияву ознаки, необхідно, як нам здається, виявити в схожих предметах (речах) різницю, порівняти їх за однією чи кількома спільними властивостями. Категорія кількості буде тією формою, яка раціонально виразить результати порівняння, ті ж інтенсивність і ступінь ознаки. На користь первинності категорії квалітативності свідчить і те, що “категорія кількості, маючи конкретний онтологічний зміст, разом з тим не має змісту без певних логіко-гносеологічних операцій” [Шляхтенко 1968: 61]. Іншими словами, “необхідно знайти спосіб виразити одне через інше, використовуючи спільний для них елемент чи одиницю”. Важливим способом подолання неозначеності і виділення думкою предмета пізнання, стверджує І. С.Тимофеєв, є встановлення якісної визначеності, яка реалізується у відношеннях тотожності й різниці з іншими предметами [Тимофеев 1972: 41]. Але для цього необхідною умовою є цілісний розгляд ознак. Якщо йдеться про дискретні предмети, які можуть бути рахованими, то “якість, – констатує дослідник, – виділяє, формує конкретну множинність, чим створюються умови для процедури рахунку, бо раніше, ніж рахувати, потрібно знати, що рахувати” [Тимофеев 1972: 22]. Н. О.Слюсарева зазначає, що “стосовно опису явищ відношення кількості та якості досить своєрідні в кожному випадку, а вираження їх, як правило, часом суміщається, протиставляючи поняття” [Слюсарева 1986: 176]. Для підтвердження цієї думки можемо взяти такі лексеми: Вівця – багато овець – отара. Якісна характеристика ґрунтується на виявленні схожості (тварини, худоба, свійська худоба; сукупність овець – сукупність тварин, худоби). Кількісний вияв полягає у збільшенні одиниць, суб’єктів такого об’єднання; більше ніж один. Подивимось з іншого боку. “У ряд Стіл – багато столів, – стверджує Н. О.Слюсарева, – ми не зможемо додати ще один (чи декілька) член – Аудиторія (канцелярія, відділ)”. На нашу думку, у першому прикладі, окрім кількісної характеристики (10, 56, 100 чи більше голів овець), існує якісна, що полягає у спільній меті об’єднання за спільною ознакою: тварини одного виду, одного призначення (вирощуються з метою одержання м’яса, вовни, молока). А у другому випадку така “згуртованість” відсутня. Синтез якості і кількості з домінантною роллю першої з метою аналізу дистрибуцій очевидний. І тільки в такому руслі можна

Простежити особливості досліджуваної ФСК сукупності, не протиставляючи якісний і кількісний методи аналізу

Д. І.Руденко наголошує, що “подання в мові множинності безумовно дискретних об’єктів так, наче б вона була суцільною масою, стає основою для своєрідної мовної гри” [Руденко 1990: 163]. Чимало збірних імен на позначення множинності осіб і уявлення про цінність людини, що підтримується співвіднесеністю збірних іменників із загальними, взаємодіє з формально вираженим значенням недискретності. Мова ніби заперечує сама себе з метою “відтінку”, посилення сутності певної властивості, яка притаманна багатьом об’єктам, висловлення якоїсь оцінки [Руденко 1990: 164]. Це твердження породжує думку, що теза про визначення збірності через взаємодію тільки з категоріями предметності й квантитативності вимагає суттєвого перегляду.

Оцінка виникає тоді, коли мовець показує своє ставлення до множинності, до збірності, при потребі думаючи про неї, як про недискретну множинність. Звичайно, при цьому мовець уявлятиме не об’єкт в одиничному екземплярі, а сукупність осіб, сконцентрованих, об’єднаних у цьому випадку для вираження не стільки кількості (вона невідома мовцеві), а скільки якісного осмислення множини, угруповання. Простежимо процес утворення, наприклад, частини війська – стрілецтва. Зрозуміло, що солдати (стрільці), об’єднуючись у це угруповання, не мали метою кількісне об’єднання, а передусім якісне – тобто лише тих осіб, які хотіли воювати і вміли стріляти. Закономірність, яка притаманна поняттю множинності, – зібрання людей, тобто залучення певної кількості, більше ніж один (онтологічної кількості), а інколи – ніж десять – двадцять осіб, предметів.

У збірних іменників, зауважимо, є власна смислова специфіка, що, на думку Д. І.Руденка, дозволяє виділити їх в окремий клас. У збірних іменників значення множинності має лексичний характер і суперечить значенню нерахованості, недискретності, яке виражають ці імена граматично, що служить джерелом виникнення оцінки [Руденко 1990: 166-168]. Оцінка, на наш погляд, може бути і позитивною (або нейтральною) – Купецтво, Студентство, і негативною (слабко негативною) – Офіцерня, Солдатня, Татарва, що знову ж таки залежить від ставлення мовця до явищ дійсності і формальних репрезентантів емоційної характеристики об’єкта: Купецтво – 2 значення – збірн. до Купець.

Збірні лексеми, за словами Д. І.Руденка, розмежовують “класи людей, тварин, рослин, речей” – як через свої словотвірні ознаки, так і семантично, методом оцінки [Руденко 1990: 177]. Як стверджує В. І.Дегтярьов, таке явище має історичне пояснення: “Спостерігається семантична відмінність між збірними іменами особових значень від предметних, що базується на різному осмисленні живих (істот) і неживих (неістот) сукупностей” [Дегтярев 1982: 147]. Це явище досліджувалося лінгвістами щодо староукраїнської мови.

Збірні іменники зокрема і категорія збірності загалом, можуть бути самостійною, індивідуалізованою, самодостатньою категорією, яка характеризуватиметься як квалітативно-квантитативна, оскільки вона організована відповідно до своїх власних принципів. Квалітативність досягається: 1) оцінюванням об’єкта з боку мовця на основі порівняння; 2) тісною взаємодією об’єктів (в чому полягає завдання об’єднання); 3) особливим різновидом самого об’єднання, відношенням цілого і частини. О. О.Холодович стверджує, що саме це називають збірністю, оскільки збірність постає “сукупністю однорідних предметів, які складають одне ціле, тобто як одиниця, що протистоїть іншій сукупності, яка теж розуміється як одне ціле, знову ж таки інша одиниця. Недарма і форма в цьому випадку для множинності й до сих пір є форма однини, бо що таке однина, як не форма вираження якості par exellence” [Холодович 1946: 31].

Звичайно, якісна оцінка відіграє неабияку роль і при поясненні сукупних імен, проте у збірних іменників ця ознака є найосновнішою, що дає можливість відрізняти такі лексеми від інших.

Отже, збірність можна визначати як атрибутивну онтологічну категорію, що має квалітативно-квантитативний характер і виражає трактування певного зібрання предметів як неподільної спільності цих предметів у їх просторово-часовій нерозривності [Решетникова 1991: 153]. Як підтвердження цього видається слушною думка Д. І.Руденка, який зазначає, що іноді використання збірного імені є єдиним кроком, тобто відсутня можливість вибору мовного засобу, яка являє собою важливу передумову оцінки, напр.: Дворянське офіцерство (а не Дворянські офіцери), Багатомільйонне Слов’Янство (а не Багатомільйонні Слов’Яни) [Руденко 1990: 187]. Множинність подається через характеристику кількісного складу за допомогою прикметника (тобто квалітативну ознаку).

Отже, і збірні іменники, і власне сукупні субстантиви, як й інші представники мікрополів кількісної семантики, характеризуються лише за допомогою квалітативно-квантитативних засобів, що уможливлюють адекватний аналіз функціонально-семантичного макрополя кількості.

Аналізуючи все вище зазначене, можна зробити наступні висновки:

1. Функціонально-семантичне поле кількості є багаторівневим, багатофункціональним утворенням з ядерними та периферійними зонами.

2. Дослідження мікрополів, що створюють ФСП кількості, повинно здійснюватися з урахуванням якісно-кількісних параметрів.

Pages: 1 2 3 4 5