«Історик, риторик, фізик, механік, хімік, мінералог, художник і віршотворець», - так говорив про нього А. С. Пушкін. І дійсно, важко назвати область знань, у якій не залишив свій значний слід Михайло Васильович Ломоносов.

Різнобічність його наукових інтересів просто разюча. Він досвідченим шляхом довів закон збереження речовини, вивчав явища, пов’язані з атмосферною електрикою, керував пристроєм фабрики по виготовленню кольорових стекол, сам створив кілька мозаїчних полотен і панно, першим заговорив про можливість судноплавства по Північному Льодовитому океані.

Будучи основоположником російської хімічної науки, він розробляв проблеми зовсім нової для того часу області знань - фізичної хімії. У своєму «Слові про явища повітряних, від електричної сили происходящих» він узагальнив спостереження над атмосферною електрикою. Указуючи на електричну природу північних сяйв, винайшов громовідвід.

Досліджував Ломоносов і проблеми геології, знаходячи причину землетрусів, відкриваючи органічне походження підземних копалин - торфу, кам’яного вугілля, нафти й ін.

Цікавився він також астрономією, ведучи спостереження за небесними тілами за допомогою самостійно сконструйованого телескопа. Великий внесок вніс він і в розвиток історичної науки. І по праву пишався своїм народом, що у важких життєвих умовах «не токмо не розточився, але й на найвищий ступінь величності, могутності й слави достигнул».

Однак найбільш вагомий внесок вніс Ломоносов у розвиток національної літератури. Він домігся єдності змісту й форми в літературній мові. Опираючись на «Римовану псалтир» Симеона Полоцкого, а також «Граматику» Мелетія Смот-Рицкого й праця Леонтія Магницкого «Арифметика, сиречь наука числительная», поет упевнено просувався вперед у вивченні, осмисленні й подальшій розробці поетичного мовлення. Велике враження на нього зробив і трактат Тредиаковского «Новий і короткий спосіб до додавання російських віршів». Однак, вивчаючи всі ці праці, Ломоносов все-таки йшов своїм шляхом, упевнено роблячи реформування російського віршування, що остаточно завершив в «Листі про правила російського віршування». Автор затверджує, що «російські вірші слід складати по природному нашої мови властивості, а того, що йому досить невластиве, з інших мов не вносити», він також рекомендує використовувати всі, «чим російська мова рясна…» Поет

Упевнено відходить від використання в літературі старої книжкової мови, усвідомлюючи, однак, що неможливо повністю відмовитися Від «славенского прислівника». Таким чином, він створив мову, що з’єднує в єдине ціле різні по природі й джерелам елементи.

Підсумком кропіткої й напруженої роботи Ломоносова над літературною мовою стали його філологічні праці, першим з яких є «Риторика». У ній автор прагнув відкрити людям основи стрункого, логічного, аргументованого й разом з тим виразного викладу, знайомлячи читача з добутками видатних античних авторів і прикладами власної творчості. Добуток це стало найважливішим і доступним для широкого кола читачів посібником з теорії літератури, що воплотили основне завдання автора: затвердити систему художньої образності, здатної впливати на емоційну сферу людського сприйняття. Тут він поклав початок розробці стилістичних і синтаксичних норм літературної мови, вивів основні положення майбутньої теорії «трьох штилів». Як і в багатьох інших своїх добутках, поет оспівує науку: «Хто до чеснот шлях отверзає? наука; хто неуважні народи в суспільства зібрав? наука; хто побудував грады й відкрив країни, відділені морями? наука». Підкреслює він і велич простих трудівників, і важливість миру на землі - неодмінної умови її процвітання.

Логічним продовженням «Риторики» стала «Граматика» - загальнодоступний звід граматичних правил. Поет був переконаний у безмежних можливостях російської мови виражати «найтонші філософські уяви й міркування, многоразличные природні властивості й зміни, що бувають у видимій будові миру й у людських звертаннях». Він відзначав, що рідна мова вбрала в себе особливості багатьох літератур - «пишнота іспанського, жвавість французького, міцність німецького, ніжність італійського, поверх того багатство й сильну в зображеннях стислість грецької й латинської мови».

Завершенням філологічних досліджень Ломоносова став трактат «Передмова про користь книг церковних у російській мові». Зі співвідношення церковнослов’янської й споконвіку російської лексики, автор виводить «три штилі»: високий, посередній і низ-кий, за кожним з яких закріплює певні жанри літератури.

При цьому його власна літературна спадщина досить різноманітно й охоплює всі жанри й напрямки. Велична, урочиста й глибоко прониклива поезія Ломоносова була повністю підпорядкована духовним і матеріальним потребам народу.

Всю свою енергію, знання й талант М. В. Ломоносов направив на боротьбу за нову, освічену, могутню й величну батьківщину, прославляючи у своїх добутках російських героїв «від хлібороба до царя». Все його життя й діяльність - прекрасний приклад відданого служіння батьківщині.