Почавши роботу над “Мертвими душами”, Гоголь писав про свою працю: “Вся Русь з’явиться в ньому”. Письменник самим ретельним образом вивчив минуле російського народу - від самих його джерел, - і результати цієї роботи й лягли в основу його добутку, написаного в живій, поетичній формі. Ні над одним з добутків, включаючи комедію all so ch. ru 2001 2005 “Ревізор”, Гоголь не працював з такою вірою у своє покликання письменника-громадянина, з який він створював “Мертві душі”. Ніякому іншому своєму добутку він не присвятив стільки глибоких творчих роздумів, часу й напруженої праці. Основна тема поеми-роману - це тема про теперішню й майбутню долю Росії, її сьогоденні й майбутньому. Жагуче вірячи в краще майбутнє Росії, Гоголь нещадно розвінчував “хазяїв життя”, що вважали себе носіями високої історичної мудрості й творцями духовних цінностей. Образи, намальовані письменником, свідчать про прямо протилежний: герої поеми не тільки незначні, вони є втіленням моральної потворності

Сюжет поеми досить простий: її головний герой, Чичиков, - природжений аферист і брудний підприємець - відкриває можливість вигідних угод з мертвими душами, тобто з тими кріпаками, які вже відправилися в мир інший, але ще значилися серед живих. Він вирішує скупити по дешевці мертві душі й із цією метою відправляється в одне з повітових міст. У результаті перед читачами з’являється ціла галерея образів поміщиків, до яких навідується Чичиков для того, щоб втілити свій задум у життя. Сюжетна лінія добутку - покупка й продаж мертвих душ - дозволила письменникові не тільки незвичайно яскраво показати внутрішній мир діючих осіб, але й охарактеризувати їхні типові риси, дух епохи

Цю галерею портретів помісних власників Гоголь відкриває зображенням героя, що, на перший погляд, здається цілком привабливою людиною. У вигляді Манилова впадають в око насамперед саме “приємність” і його бажання всім подобатися. Сам Манилов, цей “досить увічливий і чемний поміщик”, любується й пишається своїми манерами й уважає себе надзвичайно духовною й освіченою людиною. Однак під час його бесіди із Чичиковым стає ясно, що причетність цієї людини до культури - усього лише видимість, приємність манер віддає нудотністю, а за барвистістю фраз не коштує нічого, крім дурості. Весь життєвий уклад Манилова і його сім’ї віддає вульгарною сентиментальністю

Сам Манилов живе в створеному їм ілюзорному світі. У нього ідилічні подання про людей: про кого б він не говорив, усе в нього виходили дуже приємними, “прелюбезнейшими” і чудовими. Чичиков з першої ж зустрічі завоював симпатії й любов Манилова: той відразу став уважати його своїм безцінним другом і мріяти про те, як государ, довідавшись про їхню дружбу, подарує їх у генерали. Життя в поданні Манилова - це повна й доконана гармонія

Він не хоче бачити в ній нічого неприємного й знання життя підмінює порожніми фантазіями. У його уяві виникають найрізноманітніші проекти, які ніколи не будуть здійснені. Причому виникають вони зовсім не тому, що Манилов прагне що-небудь створювати, а тому, що саме фантазування доставляє йому насолода. Його захоплює лише гра уяви, але на яку-небудь реальну дію він зовсім нездатний. Чичикову виявилося нескладно переконати Манилова в користі свого підприємства: потрібно було всього лише сказати, що це робиться в суспільних інтересах і цілком відповідає “подальшим видам Росії”, оскільки Манилов уважає себе людиною, що коштує на стражі суспільного благополуччя

Від Манилова Чичиков направляється до Коробочки, що, мабуть, є повною протилежністю попередньому героєві. На відміну від Манилова, Коробочку характеризують відсутність усяких претензій на вищу культуру і якась своєрідна “простота”. Відсутність “парадності” підкреслене Гоголем навіть у портреті Коробочки: вуж занадто в неї малопривабливий, затрапезний вид. “Простота” Коробочки відбивається й у її відносинах з людьми. “Эх, батько мій,- звертається вона до Чичикову,- так у тебе-те, як у кабана, вся спина й бік у бруді!” Всі думки й бажання Коробочки зосереджені навколо господарського зміцнення її маєтку й безперестанного нагромадження

Вона - не бездіяльний фантазер, як Манилов, а тверезий набувач, що вічно копошиться у свого житла. Але хазяйновитість Коробочки саме й виявляє її внутрішня незначність. Приобретательские спонукання й прагнення заповнюють вся свідомість Коробочки, не залишаючи місця ні для яких інших почуттів

Вона із усього прагне покористуватися, починаючи від домашніх дріб’язків і кінчаючи вигідним продажем кріпаків, що є для неї насамперед майном, яким вона вправі розпоряджатися, як їй вздумается. Чичикову з нею набагато сутужніше домовитися: вона байдужа до будь-яких його аргументів, оскільки для неї головне - витягти користь самої. Чичиков недарма називає Коробочку “дубинноголовой”: цей епітет дуже влучно неї характеризується

З’єднання замкнутого способу життя із грубою корисливістю визначає крайню духовну вбогість Коробочки. Далі - знову контраст: від Коробочки - до Ноздреву. На противагу дріб’язковій і корисливій Коробочці Ноздрев відрізняється буйним молодецтвом і “широким” розмахом натури. Він надзвичайно активний, рухливий і задерикуватий

Ні на мить не замислюючись, Ноздрев готовий зайнятися будь-якою Справою, тобто всім, що з якоїсь причини приходить йому в голову: “У ту ж мінуту він пропонував вам їхати куди завгодно, хоч на край світла, увійти в яке хочете підприємство, міняти все, що не є, на все, що хочете”. Енергія Ноздрева позбавлена якої-небудь мети. Він з легкістю починає й кидає будь-яке своє підприємство, відразу забуваючи про нього. Ідеалом його є люди, які живуть галасливо й весело, не обтяжуючи себе ніякими повсякденними турботами

Усюди, де з’являється Ноздрев, затівається метушня й виникають скандали. Хвастощі й неправда - головні риси характеру Ноздрева. Він невичерпний у своїй неправді, що стала для нього настільки органічної, що він бреше, навіть не відчуваючи в тім якої-небудь необхідності. З усіма знайомими він запанібрата, тримається з ними в близьких стосунках, усякого вважає своїм приятелем, але ніколи не залишається вірний ні своїм словам, ні відносинам

Адже саме він і розвінчує згодом свого “друга” Чичикова перед губернським суспільством. Собакевич - один з тих людей, хто міцно коштує не землі, тверезо оцінює й життя, і людей. Коли це необхідно, Собакевич уміє діяти й домагатися того, чого він хоче. Характеризуючи побутовий уклад життя Собакевича, Гоголь наголошує на тім, що тут всі “було упористо, без пошатки”.

Обґрунтованість, міцність - відмітні риси як самого Собакевича, так і навколишньої його побутової обстановки. Однак фізична міцність і Собакевича, і його життєвого укладу сполучається з якоюсь виродливою незграбністю. Собакевич схожий на ведмедя, і це порівняння носить не тільки зовнішній характер: тварина початок переважає в натурі Собакевича, що не має ніяких духовних запитів

По його твердому переконанню, єдиною важливою справою може бути тільки турбота про власне існування. Насичення шлунка визначає зміст і зміст його життя. Освіта він уважає не тільки непотрібної, але й шкідливою вигадкою: “Тлумачать - просвещенье, просвещенье, а це просвещенье - фук! Сказав би я інше слово, так от тільки що за столом непристойно”. Собакевич розважливий і практичний, але, на відміну від Коробочки, він добре розуміє навколишнє оточення, знає людей

Це хитрий і нахабний ділок, і Чичикову довелося з ним досить важко. Не встиг він і слова вимовити щодо покупки, а Собакевич уже запропонував йому угоду з мертвими душами, причому заламав таку ціну, начебто мова йшла про продаж реальних кріпаків. Практична хватка відрізняє Собакевича від інших поміщиків, зображених в “Мертвих душах”.

Він уміє влаштуватися в житті, але саме в цій якості з особою силою проявляються його низинні почуття й прагнення. Однак образ Собакевича, виявляється, ще не вичерпує міри падіння людини. Дріб’язковість, незначність, соціальне каліцтво досягають граничного вираження в образі Плюшкина, що завершує портретну галерею помісних владетелей. Подібно Коробочці й Собакевичу Плюшкин заклопотаний про нагромадження багатств. Він так само, як і вони, перебуває під владою егоїстичних почуттів і бажань

Але у своїй скнарості він іде набагато далі: нагромадження стає єдиною життєвою метою, поза якою для нього нічого не існує. Плюшкин повністю йде в збирання “багатств”. Його непомірна жадібність заважає йому відрізняти корисне від зовсім непотрібного

Він з невтомною енергією збирає всякий мотлох, боячись хоч що-небудь упустити. Плюшкин перетворюється у відданого раба речей, і спрага нагромадження змушує його у всім себе обмежувати. Він готовий харчуватися впроголодь, одягатися в ганчір’я, і все це для того, щоб не підірвати свого “добробуту”.

Pages: 1 2