На наступний рік з’являється книга “У стін Граду невидимого”, у якій знайшли відбиття настрою “богошукання” і інтерес письменника до церковного розколу. Духовні шукання письменника були близькі старообрядництву, що дозволило йому психологічно описати природу цієї віри: “Я бачив там, що наївна народна віра в бога-дідуся замінялася вірою в божественність свого особистого “я”, і як це “я” зовсім так само, як у наших декадентів, не досягаючи вищого “я”, рівного “ми”, десь на шляху свого розвитку застрявало, і кожний такий “свідомий” людина робилася маленьким богом, царем свого маленького царства”.

Мрія про “Америку” не залишала письменника. Він їде в киргизькі степи, за Іртиш. Результатом цієї поїздки з’явилися повість “Чорний араб” (1910) і нарис “Адам і Ева” (1909) (вони примикають до книги “У стін Граду невидимого”). У повісті “Чорний араб” авторові вдалося досягти глибокого й тонкого проникнення в психологію казахів, показати органічний зв’язок народних легенд і повір’їв з побутом, обрядами й звичаями кочового народу. Письменник прагнув розкрити моральний потенціал архаїчної свідомості, властиве йому особливе бачення сенсу життя й призначення людини

“Чорний араб” знаменний тим, що саме тут був знайдений і застосований письменником ритм: “…Якщо тепер мені доводиться писати оповідання, повість, роман, то завжди починаю роботу з пошуку фокуса й потім графічно розташовую довкола нього всі чомусь неодмінно колами. У просторі я уявляю собі свою роботу завжди кристалом зі світної всередині нього фокусом

От цю силу, що розташовує зовнішній мир і мій внутрішній згідно, я називаю ритмом…”

У перших книгах сформувалася художня майстерність письменника. Жанр цих книг - шляхові нариси. Етнографічний матеріал викладений у них у соціально-філософському ракурсі

На дореволюційну творчість Пришвіна великий вплив зробили дві потужні традиції. З одного боку, філософські й релігійні шукання петербурзького суспільства (Д. Мережковский, А. Блок, Вяч. Іванов, В. Розанов, А. Ремізів), з іншого боку - традиція народницької літератури (Ф. Решетников, В. Слєпцов, Г. Успенський і інші).

Почалася Перша світова війна. Пришвін зайняв антивоєнну позицію. Як військовий кореспондент він їздить на фронт, публікує газетні нариси

Лютневу революцію Пришвін прийняв як неминучість, але події Жовтня оцінив різко критично. Відношення до революції в російської інтелігенції завжди було суперечливим. Російський бунт традиційно сприймалося не тільки як зло, але і як прояв вільної волі, випробування. На сторінках щоденників Пришвіна виникає образ блудного сина, одержимого прагненням “усім перемучитися, усе довідатися й зустрітися з Богом”; “Блудний син - образ усього людства”.

Революційна ідея загальної рівності для письменника - “жорстока розправа над людиною”, знищення власності - згубна міра, не здатна привести до прогресу. Пришвін усвідомлює, що революція відкидає Росію назад, що претензія нової влади на універсальність приведе до “розриву з космосом”.

У нарисах і замітках (”Князь тьми”, “Сміх мавп”, “Невидимий град”, “Убивец”) письменник показує революцію як кінець світу. У всіх лихах він винить не обманутий народ, тому що “він не відає, що творить”, а князя тьми - Аббадону. Пришвін переконується в ірраціональному ході життя: “Потрібно знати час: є час, коли зло є єдиною творчою силою, всі руйнуючи, всі поглинаючи, вона творить невидимий град, з якого рано або пізно гримне: - Так воскресне Бог!”

Художньо осмислюючи історичну дійсність, письменник приходить до відчуття катастрофи в космічному масштабі. У цьому змішанні реальн і ірреального виникає поетика сновидінь: “Мені снилося, начебто душу моя зложилася чашею - мирська чаша, і все, що було в ній, виплеснули геть і налили в неї щи, і чоловік двадцять… їдять із її”. Згодом образ мирської чаші стане центральним в однойменному добутку письменників

Навесні 1918 р. письменник їде в Хрущеве, сподіваючись відсидітися там. Нарівні з усіма йому виділили наділ, але удержатися на землі Пришвіну не вдалося, тому що в очах мужиків він був і залишався поміщиком. Рідний будинок розорявся, сад вирубувався. Письменник болісно переживає руйнування рідного вогнища, для нього це кінець старого миру: “Старий будинок, на який ми дивимося тепер тільки видали, схожий на розриту могилу моєї матері”.

У наші дні Пришвін визнаний одним із творців сучасного планетарного світовідчування - російського космизма. Його ідеї перебувають у прямого зв’язку з теоріями Н. Федорова, В. Вернадського, А. Ухтомского, А. Лосєва. Повне подання про художній світ письменника можна буде скласти тільки після завершення видання всіх його щоденників і художніх текстів. Лише тоді можлива вірна оцінка творчості Пришвіна, художника й мислителя

Pages: 1 2