Критика відзначає, що в добутках ряду наших письменників позначився новий герой, що думає про смыс-ле життя й моральність, що ится цей зміст, поні-мающий свою відповідальність у житті. Задумавшись про проблеми й пороки суспільства, думаючи, як їх виправити, такий герой починає із себе. Сьогодні, мені здається, проблема моральності ста-новится провідної. У число письменників, що поставили в центр своєї творчості моральні проблеми лич-ности, можна назвати Ч. Айтматова, Б. Васильєва, Д. Аб-Рамова, В. Астафьева, Ю. Бондарева, В. Распутіна, В. Бе-Лову й інших. Валентина Распутіна я читала й раніше: «Прощання із Запеклої», «Живи й помни», «Уроки французького».

Письменник завжди подобався мені вдумливим, чесним і строгим відношенням до життя. Один з головних його при-емов, як мені здається, уміння показати долі людей на крутому переломі їхнього життя, у трагічних ситуаци-ях. В «Живи й помни» це ситуація, коли солдатів-дезер-тир ховається у своєму рідному селі (у занедбаній лазні), в «Прощанні із Запеклої» описується період, коли жителі готуються переселитися з рідний дерев-ні, що вирішене затопити. У невеликій повісті «Пожежа» ми знову зустрічаємо-ся з особливою ситуацією. В. Распутін розвиває тут одну зі своїх улюблених тем: про коріння людини, про його зв’язок з тим місцем, де він народився й виріс, про те, що відсутність моральних корінь веде до морального виродження

Околишні села затопили, і жителів шести сілець звели в селище Сосновка. Давні мешканці цього краю називали себе старожилами. А поз-же понаїхали сюди по наборі за більшими грошима сторонні, як правило, мало зв’язані моральні-мі нормами. Старожили називають їх «архаровцями». Приїжджих письменник глумливо називають «легенями» людьми, не обтяженими господарством, поступово вони й склали силу, нічого не боїться й не стыдящую-ся. Колись, коли люди жили подовгу на одному місці, їх зв’язували особисті й родинні узи. Тому й сором перед селянами був великий, і традиції уваже-ния до старших, праці, порядку були міцніше.

Люди по^-читали совість, сором, честь і чесність. Втрата внут-ренней зв’язку між людьми, відсутність сорому, сорому перед односільчанами, зневага вічними тради-циями поваги до старших, скромності, працьовитості - все це приводить до того, що люди перетворюються або в хижаків, або в бездушних егоїстів. Пожежа в повісті як би розділив людей на дві груп-пы. Перші ті, хто, забувши про небезпеку, кидається спас-ти добро, що гине. Але інші мародерствують, катують-ся нагріти руки й жадібність переходить у жорстокість і злочин: «архаровці» убивають сторожі дядька Мишу Хампо, що не давав имворовать.

Одна тра-гедия тягне й іншу: у сутичці гине й злодюжка на прізвисько Соня. Цікаво відзначити, що думки про коріння людини і його моралі в тім або іншому виді присутні в мно-гих письменників. У романі Астафьева «Сумний детек-тив» є епізод, що викликає обурення в кожній нормальній людині. Слідчий одержує звістку про те, що його мати вмерла

Він уважався улюбленим сы-ном. Всі, навіть не кревні родичі, з’їхалися. Але він тільки що повернувся з відпустки, де «зміцнював здоро-вье», боячись зіпсувати ефект ванн, як би «не подша-лили нерви», і не бажаючи знатися з «темною ріднею», він посилає на похорони полсотни рублів. Я щиро радувалася, коли прочитала, що родичі поверну-чи гроші й приписали: «Подаємося, паскуда й срамец, своїми грошима». Так само, як герой В. Распутіна Іван Петрович, раз-мышляет про причини жорстокості, аморальності, егоїзму й неприйняття гарний, доброго Леонід З-Шкин з роману Астафьева «Сумний детектив». Він все життя усі права захищені 2001-2005 бореться зі злом, що втілюється в кін-кретных героїв (працює герой оперуповноваженим карного розшуку).

Конкретних людей можна співай-матір і знешкодити. Але, здається, Сошкиы почуває себе як Геракл, що боровся з Гідрою: на місці кожної від-рубаної голови в неї виростали дві нових. Перед думкою Сошкина проходять ті страшні випадки, яким він був свідком з обов’язку служби. От «інтелігентні батьки замкнули маля у квар-тире».

Коли сусідка заглянула в кімнату, дитину дое-дали хробаки. А те згадається йому вбивця, що « за-колов мимохідь трьох чоловік» і спокійно їв мороже-ное в кінотеатру. А народ ще жалував його, а міліцію лаяв, коли його схопили… Може бути, письменник згустив фарби, втиснувши в па^-м’яти міліціонера занадто багато таких випадків

Але він хотів, щоб і читач разом з його героєм прагнув зрозуміти «правду про природу людського зла». І в са-мом справі, ми ламаємо голову разом із Сошниковим над хворобливими вивертами психології певної категорії людей, готових пошкодувати вбивцю, насильни-ка, віддати йому останній шматок і зовсім равнодуш-ных до інваліда-сусіда, гарним людям. Таке всепро-щение й довготерпіння «охороняє» убивць, дає волю хуліганам. Для Сошникова це нестерпно обтяжливо. У боротьбі зі злочинністю герой роману стає інвалідом

Позбавлений можливості боротися зі злом Як страж порядку, він продовжує міркувати над при-родой зла й причинами, що породжують злочинність. За відповіддю звертається навіть до Достоєвського, нарешті, сам стає письменником. Йому важко: адже навіть дружина не розуміє його пошуку

Але нам ясно, що в самоотвер-женной відданості боргу таких людей, як Леонід Сошників - стан перемоги добра над злом. Напружено шукають письменники відповіді на самі пекучі питання нашого життя: що є добро й правда? Поче-Му так багато зла й жорстокості? У чому вищий борг че-ловека?

Подорожуючи по дорогах їхнього морального миру, ми кращаємо й мудріше.