Не дозволяй душі лінуватися! Щоб у ступі воду не товкти, Душа зобов’язана трудитися И день і ніч, і день і нсгсъ! Н. Заболоцкий Микола Заболоцкий приходить у поезію на рубежі тридцятих років, що ламають життя мільйонам людей, «Хочеться крикнути: «Не вішай, сволота!»« - так писа-тель визначив цивільне призначення свого добутку. Андрєєв, що чуйно вловлював знаки суспільного підйому й предчувствовавший швидких змін, писав напередодні революції: «Вид Росії сумний, справи її нич-тожны, а десь уже народився веселий заклик до нового, тяже-лой революційній роботі…» Але сам зміст жовтень-ских подій не був зрозумілий письменником

Залишилася віра в те, що російський народ «зуміє своє прагнення до сво-боде укласти в більше розумні форми й приніс-ти щиру волю не тільки собі, але й усьому світу». Належачи всім складом свого мислення до тої частини російської інтелігенції, що у кризову епоху напружено шукала виходу із соціальних конф-ликтов дійсності, але так і не змогла зв’язати своїх вільнолюбних, демократичних устремлінь із пролетаріатом і його ідеологією, Леонід Андрєєв був приречений на усі права захищені 2001-2005 постійні коливання між «осанною» і «анафемою» життя, що перебували в прямій зависимо-сти від підйомів і спадів хвиль російського визволитель-ного руху. Выделявшийся серед письменників-совре-менников особою гостротою образно^-емоційного сприйняття дійсності, він покритикував буржуазний лад, його мораль і « цивилиза-цию». Разом з тим Леонідові Андрєєву по суті все-гда залишалися далекі ідеали идущего на зміну капита-лу соціалістичного суспільства. І це оберталося справжньою трагедією для письменника, мислителя й худож-ника, тому що викриття їм виразок і пороків сучасного йому буржуазного миру втрачало історичної перспекти-вы. Більше того, все темне, зле, відразливе, що бачив навколо себе Л. Андрєєв, здобувало в його воспри-ятии грандіозні, «космічні» масштаби