Найпоширенішими зональними типами ґрунтів у Новій Зеландії є буро-сірі, жовто-сірі й жовто-бурі. Перші характерні для сухих межгорних улоговин о. Південного зі злаковою рослинністю, що одержують менш 500 мм опадів. Зайняті ними площі використовуються головним чином як овечі пасовища й лише зрідка для землеробства. У більше вологих областях, перехідних від злакових степів до змішаних лісів, і в нижній частині східних схилів гір поширені жовто-сірі ґрунти. Вони більше родючі й використовуються для інтенсивного землеробства (наприклад, на Кентерберийской рівнині) і як пасовища. Для більше вологих районів з розчленованим горбкуватим рельєфом і лісовою рослинністю характерні сильно вилужені бідні жовто-бурі ґрунти. Місцями в таких районах на глинистій корі вивітрювання розвинені глієво-підзолисті ґрунти («пакихи»), як, наприклад, в Уестленде на Південному острові, або субтропічні глинисті ґрунти, розповсюджені під лісами із сосни каурі в Нортленде. У профілі таких ґрунтів на невеликій глибині залягає щільний водонепроникний обрій, що утрудняє дренаж і оранку

Близько 6 млн. га займають різноманітні азональние й интразональние ґрунту, властивості яких визначаються материнською породою. Такі родючі ґрунти, розвинені на вулканічному попелі в центральній частині Північного острова, торф’янисті ґрунти долини Уаикато, алювіальні ґрунти річкових долин, а також ґрунту осушених ділянок морського узбережжя

Майже половину площі країни (13 млн. га) займають гірські ґрунти, звичайно малопотужні й слаборозвинені, часто щебнистие. Близько 1,6 млн. га з них доводиться на верхній пояс гір, практично позбавлений рослинності. Ґрунту на схилах піддаються ерозії, тому випалювання й вирубка їхніх лісів, що покривали, і дерновинних злаковников у багатьох місцях привели до жалюгідних результатів

Фауна. Тваринний мир Нової Зеландії подібний з фаунами деяких інших районів Південної півкулі, тут є ендемичние види й навіть пологи й, якщо не вважати двох видів кажанів, відсутні плацентарні ссавці. Найцікавіші птахи. Тільки тут знайдені залишки вимерлих моа, або динорнисов, гігантських нелітаючих пернатих, деякі види яких досягали 3,6 м висоти. Вони були повністю винищені, імовірно, ок. 500 років тому. У лісах дотепер живуть нелітаючі ківі, які зображені на емблемі країни. Інший нелітаючий птах - новозеландська султанка, або такахе, - уважалася вимерлої, але в 1948 була знову виявлена

Демографія. За даними перепису 1996, населення Нової Зеландії становило 3681,5 тис. чоловік - приблизно на 7,2% більше, ніж в 1991. Приріст населення відбувся в основному завдяки імміграції. 14,5% населення становлять маорі, 5,6% - переселенці з островів Тихого океану; присутні також китайці, індійці й в’єтнамці, на частку кожної із цих груп доводиться менш 1%. Серед іншого населення приблизно 90% становлять нащадки вихідців з Великобританії. Населення Північного острова росте швидше, ніж населення Південного, і в цей час там зосереджено більше 3/4 населення країни

Маорі населяють Нову Зеландію приблизно з 750. Коли на початку 1790-х років тут з’явилися європейські поселенці, чисельність маорі становила приблизно 100-120 тис. чоловік. Завезені європейцями хвороби, до яких у тубільців не було імунітету, а також супровідну колонізацію розпад традиційних суспільних відносин привели до того, що вчасно першого перепису 1857-1858 на 59 тис. білих доводилося менш 60 тис. маорі. Після 1900 і особливо послу 1945 чисельність маорі трохи збільшилася

Розміщення населення. ДО 1896 на Північному острові було більше жителів, чим на Південному. У містах тоді проживало 40% населення; до теперішнього часу частка городян виросла приблизно до 85%. У містах, головним чином у Південному Окленде й деяких районах Веллінгтона, живе більше 80% всіх маорі. Основна частина сільського населення маорі зосереджена на півночі острова Північний

В 1970-е роки збільшився приплив переселенців з Азії й з островів Тихого океану; одночасно підсилився відтік місцевого населення в Австралію, де вище рівень життя (громадяни цих двох країн мають право вільного переселення в кожну з них). В 1991 населення найважливіших міст із пригородами становило: Окленд - 997 940, Веллінгтон - 335 468, Крайстчерч - 331 443, Гамильтон - 159 234, Нейпир-Хейстингс - 113 719, Данидин - 112 279, Тауранга - 82 832 і Палмерстон-Норт - 73 862 чоловік. Окленд є найбільшим портом, торговельним і промисловим центром країни. Веллінгтона - столиця країни; основна частина його промислових підприємств зосереджена в районі Лоуер-Хатт і Аппер-Хатт. Крайстчерч розташований у серце рівнин Кентербери; багато хто його підприємства зайняті переробкою виробленого тут сільськогосподарської сировини. Данидин - центр південної частини острова Південний і, за традицією, головне університетське місто Нової Зеландії. Своєю специфікою володіють і деякі дрібні міста. Роторуа (56 928 жителів) залучає туристів гарячими джерелами й іншими геотермальними явищами, а також пам’ятниками культури маорі. Тауранга швидко росте як головний експортний порт і курорт. Нельсон (52 348 чоловік) славиться сонячним і рівним кліматом: це місто пенсіонерів, а також один з найважливіших портів, через який проходить експорт яблук, риби й лесопродуктов. Стрімкими темпами росте урбанизированная зона південної частини провінції Окленд, населення якої з 1961 по 1971 збільшилося більш ніж удвічі, а в 1980-х роках ще на 20%.

Релігія. Більшість населення, як корінного, так і білого, протестанти. По переписі 1996, у Новій Зеландії було 631 794 англикан, 458 289 просвитериан, 121 650 методистів, 53 613 баптистів і 473 112 католиків. Діють дві маорийские секти - ратана й рингату, навчання яких представляє суміш тубільних і християнських вірувань

Pages: 1 2