Григорій Мелехов - головний герой роману М. Шолохова “Тихий Дон”. Нерозривним зв’язком з’єднані з ним всі персонажі цього великого добутку. Саме у вигляді Мелехова відбилися характери й долі донського козацтва, через нього яскраво показані потрясіння, що випали на долю простої російської людини в переломну епоху початку XX століття. Головному героєві дісталися всі найтяжкі випробування століття: світова й громадянська війни, революція й контрреволюція. Молодий, сильний, гарний хлопець Григорій Мелехов з перших сторінок роману викликає симпатію

Він потомствений козак - господарський, роботящий, хоробрий, волелюбний. Полюбивши Ксенію - чужу дружину - Григорій не намагається сховати свої почуття від навколишніх, це нижче його достоїнства. Гордий і незалежний, він іде із Ксенією в Ягідне, збираючись жити, як душу велить

Але життя йде своєю чергою, не орієнтуючись на бажання й устремління молодого гарячого козака. Григорій Мелехов виявляється в самій гущавині військових подій, але й тут він проявляє себе як сміливий і стійкий боєць. Він розумний, рішучий, безстрашний і разом з тим - невигубно самолюбний, що не заважає йому твердо дотримуватися засвоєних з дитинства принципів чоловічої, лицарської честі. Побачивши на прапорах революції слова про волю й рівність, Мелехов із захватом устав у ряди червоних. Однак його очікували більші розчарування

Виявилося, що в захисників революції в боротьбі за щасливе майбутнє використовуються всі ті ж жорстокість і насильство над особистістю, настільки неприйнятні для Григорія. Він не може прийняти шлях досягнення мети за всяку ціну, на його очах червоні січуть шаблями беззбройних полонених, розстрілюють козаків, грабують хутора й насилують козачок. Григорій Мелехов під час своїх шукань не раз спостерігав жорстокість і нещадність і червона й білих, тому класова ненависть стала здаватися йому марної, “хотілося відвернутися від усього бурлившего ненавистю, ворожого й незрозумілого миру…” Душу Григорія прагне до любові, спокою, хазяйській праці, але час пред’являє зовсім іншої вимоги

Зіштовхуючись із різними ідеологіями, кожна з яких права по-своєму, Мелехов не вміє самостійно розібратися у всіх суспільних протиріччях. Багато чого він розуміє серцем, але не може сформулювати словами й тому метається з одного табору в іншій. Не вміючи чітко розібратися у своїх думках, Григорій змушений часто підкорятися чужій волі: “Я, брат, чую, що отут ти неправильно гуториш-, а от приперти тебе не вмію… Давай кинемо про це. Не плутай мене, я й без тебе заплутаний”.

Не бажаючий змінювати собі, своїм принципам, що вічно перебуває в пошуку правди, Григорій Мелехов виявився чужим для всіх. Козаки знали, що раніше він був червоним командиром, тому ставилися до нього з підозрою. Коли ж Мелехов у черговій спробі добратися до істини пішов від білих, червоні теж не довіряли колишньому білому офіцерові. Чужий людям і нескінченно самотній, Григорій прагне повернутися до мирного життя, але це усі права захищені 2001-2005 неможливо. Ще одну спробу вирватися із замкнутого кола шукань уживає Мелехов: намагається зникнути разом із Ксенією, але вона гине вдороге.

Умерла Ксенія, єдина й жагуча любов Григорія, і перед нами вже не хоробрий і самолюбний боєць, а вбитий горем людина, якій призначено до кінця випити чашу страждань. Наприкінці роману Григорій відмовляється й від війни, і від зброї, що він кидає в Дон. Повернення в рідний хутір Татарський дає надію на народження нових надій, новій любові, новому життю. Григорій Мелехов не прийняв цього ворожого до нього й ворогуючого миру, але на питання, що буде з ним далі, роман не дає відповіді…