Центром художнього зображення явища тоталітаризму в прозі Барки дослідник Леонід Плюш уважає міф про Ящера (драконі). Він глибоко проаналізував цей мотив у романі «Жовтий князь», а ми додамо тільки деякі деталі. Зі змієм рівнявся росіянин Отроходин: «кружляє змієм і мучить; ну, ящір і є! Йому «угорі» нададуть велико-риб’ячу луску: ордена, «путівки»»; зі змієм асоціюються гріхи людські, а також спецпоезд на Колиму. Разом з тим Миронові Катранникову під час тієї «дуелі» прийшла в серце «найтихіша мирность» («Жовтий князь»).

За нею досада, після почуття відрази до Отроходину. Однак у нього, поступливого селянина, погляд терпкий, і така схована сила якраз і бісить Отроходина. У романі також зазначено на мученицьку лагідність очей інтелігенції, ясні й незвичайно спокійні очі сектанта Прокопа. Навіть влада смерті над людиною позначена через очі: вони збільшуються, у них помітна скорбота. І найбільше Отроходин радується, що згас світло в очах селянина, заморивши його голодом. Дзеркальною деталлю до образа очей є жовті кольори. Ця деталь наповнює ті картини кінця світу, які бачать селяни: «Сидить гострозорий хтось, начебто золотий, цілком литий, - із червонуватим блиском. У короні дивовижної й пишному одягу

Високо піднімається. Ребра схожі на верх ворота, розкриті так, що туди з низини на картині тягнуться люди без кінця й перерви: люди бедние - тягнуться під комір-клітку й там зникають. Як вівці на бойні». Ми довідаємося, що виконавець волі звіра й сатани княжить у жовтому одязі. Юродивий співає, що Жовтий князь рудої (кров’ю) запив свої жертви. Жовті кольори постійно характеризує Отроходина: «Грозить обома руками Отроходин, говорячи, а його широкий золотий зуб, відтінений щербинкою поруч, аж жевріє, одночасно з товстими скельцями окулярів без оправи, при самих металевих заклепках». Ці кольори є ознакою керованості Звіром, біблійний «знак на чоло», блідо-жовта шкіра валіз злого товстуна, що стратить селян що «тікають» від голоду на заробітки, розкішні жовті вуси голови колгоспу, мідні заклепки на портфелях партійних «шишок», жовті вікна фабрики, жовтуватий кожушок активіста, сірчано-жовті двері райвиконкому, руді шкірянки службовців, іржава бляха на даху установи, характеристика «вогненна могила» земного пекла в обриві. Саме рудий Григорій проганяє малих Катранников з ріки під час лову черепашок. (зрівняй у романі «Рай» вказівки на желтопикого нападаючого з Тамбовщини на Іону Івановича й фразу: «А по золотого ланцюга, оповитої навколо дубового стовбура (комуністичної держави), по ланцюзі, з якої стікала кров і бруд, походжав червоноокий кіт пропаганди (фантасмагорія за мотивами Пушкіна) і муркотав солодкі казочки для… (підкуплених) закордонних… (візитерів)».

Ця деталь може вказувати на нескорених, що приймають мученицьку смерть від голоду: перед смертю Микола Катранник став жовтий особою («воскової кістяк»), чоло обтягся: восковою сірістю віддавали, надмірно високий, під запалими очними ямками. Так часом виглядають тифозні. Старий Крилик пожовк особою - незабаром умре. Жителі міста жовті від недоїдання. Мирон Данилович коштує, від страху мови черевик «прив’язані жовтою травою». Роман В. Барки «Жовтий князь» є одним з ярчайших описів українського голодомору 1932-1933 років. Ключем до розуміння авторської концепції добутку й одним з його провідних символів стає жовті кольори, що зустрічається вже в назві роману

Він входить в оповідання добутку в характеристиці одного з фанатичних і бездушних служників нового режиму, Григорія Отроходина, що називається рудим. Згадування, що він носить зелений френч, «як у вождя», відсилає читача до глави пануючої владної вертикалі. Жовтий стає символом антигуманної влади, що знищує людей, що через біблійні спогади асоціюється з абсолютним злом, диявольською силою. Тому всі, з нею зв’язане, здобуває жовті кольори. Це й стіни державних установ, і сіро-жовті двері райкомівського будинку. Логічно, що Отроходин згодом, як і йому подібні інші прихильники влади, «чортова сила», «татарва», втрачає ім’я й зветься просто «рудий», «золотозубий».

Таким чином, втратою людської сутності, на перший план у зображенні нівельованої особистості висувається колірна характеристика як ознака причетності до нового, «чортової» влади. Назва «Жовтий князь» можна трактувати неоднозначно: це й уособлення бездушної нової влади на чолі з И. Сталіним, «Антихристом» і символ голоду, що панує на вулицях агонізуючого села. Панування «жовтого князя» приводить до суцільного омертвляння, «руїні». У романі жовтий - це символ смерті, знищення як навколишнього світу так і людини: жовтими є й сухі бур’яни, і трава на тихих вулицях напівмертвого села, і мертві тіла людей, які загинули від голоду. Але разом з тим жовтий виникає і як кольори життєдайного сонця, колосся, хліби. Це символ життя й відновлення, надія на яке не вмирає

Адже залишається жити найменший із сім’ї Катранников - Андрійко, - який несе із собою таємницю золотої чаші, найбільшої цінності селян. Треба вказати, що негативне навантаження золотого, або жовтого, кольори у випадку із чашею знімається. Вона стає символом світла, що всупереч всім утискам, переборює тьму й морок. У протистоянні двох вічних цінностей - добра й зла - неможливий абсолютний переможець, і хоча царство жовтого князя все поширюється, світло не зникає остаточно.