Опис релігійного життя Росії, напевно, варто почати із прийняття на Русі християнства. Це трапилося в 988 році. Політична обстановка того часу вимагала для виживання держави прийняття того або іншого віросповідання, причому віросповідання сусідів, які й ставали союзниками. Речень було багато, але всерйоз довелося вибирати між двома: прийняття православ’я, і подальша орієнтація на Візантію або прийняття католицької віри й орієнтація на Західну Європу. Як відомо, князь Володимир вибрав православ’я, напевно, у силу того, що греки Русі ніяк не загрожували, скоріше навпаки, а от у західноєвропейській політиці й тоді (і зараз) займав видну роль “Дранг Нах Остен” похід на Схід, із хрестом і мечем. Якби тоді була прийнята латинська віра (тобто католицтво) , то Русь як самостійну державу перестала б існувати

Русь, прийнявши християнство, ще довго залишалася під владою язичеських поглядів, які ввімкнулися в православне віровчення. Разом з візантійським варіантом християнства була сприйнята й ідея підпорядкованості церкви світським правителям

Православна церква не дала розпастися Російській державі в період феодальної роздробленості й монголо-татарського ярма. Адже тоді Русь являла собою скупчення дрібних князівств, що постійно ворогували між собою. Але церква була одна, що підкоряється одному митрополитові Всея Русі. Митрополія перебувала до 1300 р. у Києві, потім якийсь час - у Володимирі, потім у Москві. Саме підтримка церкви дозволила почати процес об’єднання російських земель навколо Москви в 14 столітті

Формування державності на Русі йшло в напрямку до сильної центральної світської влади. Церква поступово втрачала функції безпосереднього керування. Епізодичні спроби православної церкви підсилити свій вплив на державну владу успіху не мали. Пріоритет державної влади над церковною й визначення статусу православної церкви як державної релігії одержали правове закріплення в Соборному укладенні 1649 г.

В XVII столітті знову загострюється боротьба “священства” і “царства”, але церковний розкол, що відбувся, дозволив царської влади взяти контроль над церквою під прийменником захисту “правої віри”.

При Петрові I була створена державна система керування, скасоване патріаршество, і навіть таємниця сповіді була включена в систему державної політики

Пристрій Російської Православної Церкви: з 988 по 1589 р. вона мала митрополитанское пристрій (тобто вищий ієрарх - митрополит - призначався Константинопольським патріархом) , з 1589 церкву стала автокефальної (тобто незалежної від Візантії (якої вже не було) ) . В 1721 році Петро Перший скасував патріаршество й увів Священний Синод, підлеглий уряду

Згідно “Зводу законів Російської імперії” усе релігії на території країни ділилися на три групи: державну (православне віросповідання) , терпимі (старовіри, инославние, тобто християнський неправославні, іслам, іудаїзм, буддизм, ідолопоклонство й т.д.) , і нетерпимі (різні секти) . Заборонені секти в Росії (кінець 19 століття) : молокани, хлисти, духоборці, жидовствующие, адвентисти 7-го дня й др.

Всі існуючі в Росії й состоящие з Російських підданих християнські неправославні церкви а також представники всіх інших незаборонених віровчень користувалися правом вільного сповідання своєї релігії, але без права проповіді свого віровчення. Від духівництва инославних і іновірних сповідань російські закони вимагали здійснення тих же мирських функцій, що й від православної церкви: ведення записів про народження, смерть, шлюб і т.д. Заборонялися законом переходи із християнського віросповідання в іновірне, із православного взагалі. Перехід з одного іновірного віросповідання в інше також не був вільним, виключення було тільки для євреїв. Обмеження накладалися й на шлюби

Не исповедивать яке-небудь віровчення взагалі заборонялося до початку приходу до влади більшовиків. Поширення атеїстичних поглядів піддавалося карному переслідуванню

Тимчасовий уряд, придя до влади, скасувало всі станові, релігійні й національні обмеження

Декретом “Про землю” більшовицького уряду від 26.10.1917 всі монастирські й церковні землі були “націоналізовані”. Іншими декретами православна церква була відсторонена від держави, школи, армії, втратив юридичну чинність церковний шлюб. Видача державних засобів на зміст церков і духівництва припинилося, навпаки, більшовики стали по-варварськи грабувати церква

Наприкінці 20-х релігійні організації були оголошені ворожими радянські влада й “класовими ворогами”, почалася широкомасштабна кампанія по закриттю храмів

Православна релігія була замінена на комуністичну. Комуністична ідеологія СРСР мала масу ознак релігії: свого бога і його сподвижників, мучеників, святих і святині; рай і пекло (на землі) , і інше. І коли кілька років назад була зруйнована віра у В. И. Леніна, тобто з метафізичної точки зору, Ленін залишився без енергетичного підживлення, вся радянська магічна система звалилася. Також, як і у випадку руйнування палацу пануючи Кащея: голку висмикнули - і палац зруйнувався. Взагалі дуже багато навчань, навіть не релігійного характеру, стають религиями через потребу багатьох людей вірити в що-небудь, вірити саме сліпо. Так “загальнолюдські цінності” і ідеали демократії сприймаються часто не критично, а догматично. Щось може не подобатися - але адже так пишуть у газетах і говорять по телевізорі… Жити тільки своїм розумом важко. Фашизм також може розглядатися як релігія - вчення про перевагу однієї націй. Комунізм того ж саме, тільки світового панування повинна домогтися не нації, а клас

Державний лад СРСР - мав безліч рис феодалізму

В 1943, після зустрічі И. В. Сталіна з керівництвом Російської православної церкви, на Архієрейському соборі був вибраний патріарх Московський і Всея Русі. В 1945 релігійним організаціям у СРСР минулому надані права юридичних осіб. Правда, до кінця 1940-х процес “потепління” відносин між церквою й державою був припинений

Наприкінці 1980-х були зняті багато обмежень на діяльність релігійних організацій. Практично всі релігійні плини розгорнули бурхливу діяльність. З’явилися й серйозно поширилися різні секти. Взагалі кожна релігія змінює свідомість людини, перебування ж у багатьох сектах змінює свідомість людини так, що він не здатний уже до нормального життя. Причому сама людина цього не зауважує, йому подобається, чого не можна сказати про навколишній

У цей час по конституції 1993 року (розділ 2, статті 14-19) Російська Федерація є світською державою, у якому ніяка релігія не може встановлюватися в якості державної або обов’язкової. Релігійні об’єднання відділені від держави й рівні перед законом. Держава закріплює рівність прав і воль людини й громадянина незалежно від раси, підлоги, національності, мови, походження, майнового й посадового положення, місця проживання, відносини до релігії, переконань, приналежності до суспільних об’єднань. Конституція забороняє будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, язикової або релігійної приналежності

Кожному громадянинові Російської Федерації гарантується воля совісті, воля віросповідання, включаючи право сповідати індивідуально або разом з іншими будь-яку релігію або не сповідати ніякий, вільно вибирати, мати й поширювати релігійні й інші переконання й діяти відповідно до них (Ст. 28) .

У конституції зафіксована воля діяльності громадських організацій, при цьому ніхто не може бути притягнутий до вступу в яке-небудь об’єднання або перебування в ньому (Ст. 30) .

Стаття 59, пункт 3 Конституції встановлює правову норму, відповідно до якої громадянин Російської Федерації у випадку, якщо його переконанням або віросповіданню суперечить несення військової служби, має право на заміну її альтернативною цивільною службою

Кожному громадянинові надана воля думки й слова. Не допускається пропаганда або агітація, що збуджують соціальну, расову, національну або релігійну ненависть і ворожнечу. Забороняється пропаганда соціальної, расової, національної, релігійної або язикової переваги (Ст. 29) .

Pages: 1 2

Збережи - » Опис релігійного життя Росії . З'явився готовий твір.