ot;Знати, брели-те долгонько вони/ З яких-небудь далеких губерній". Ліричний герой домысливает те, що на побачені їм з вікна мужиках, як говориться, не написано. Те ж у чотиривірші "За заставою, у харчевні вбогої…", рядка 86-89 і, нарешті, знаменитий фінал вірша "Назви мені таку обитель…". За "Залізницю" редактор "Сучасника", де вона вперше була надрукована, і він же автори вірша одержав друге, передостаннє попередження про можливе закриття журналу від самого міністра внутрішніх справ Валуева, відомого автора ліберально-реформаторських проектів. Особливі дорікання цензури викликав, на перший погляд, цілком безневинний епіграф: цензори зрозуміли, що всі "страшно ефектне", як виразився один з них, вірш надає епіграфу гострий суспільний зміст і кидає тінь не тільки на руководившего будівництвом Миколаївської залізниці колишнього главноуправляющего залізницями графа Клейнмихеля, але й на його померлого заступника, і на його нині царюючого сина. Друга й четверта частини вірша, проведений у них соціальний аналіз виливалися в страшне обвинувачення уряду в геноциді, як сказали б сьогодні, і споюванні власного народу. Настільки ж соціально загострене й презирливе відношення Ванюшиного папаши-генерала до каторжної праці простого народу. Два принципи відбиття дійсності в некрасовской ліриці закономірно виходили на третій принцип революційність. Ліричний герой поезії Некрасова переконаний, що тільки народна, селянська революція може змінити життя Росії до кращого. Два розібраних вище вірші цілком ясно ілюструють цей принцип: уривок "Назви мені таку обитель" з "Міркувань" і останні три строфи другої частини "Залізниці". Революційність свідомості ліричного героя Некрасова надавала його віршам агітаційно-пропагандистський характер. Особливо сильно ця сторона свідомості ліричного героя виявилася у віршах, присвячених сподвижникам Некрасова по революційно-демократичному русі, іншим вождям цього руху: Бєлінському, Добролюбову, Чернишевському, Писарєву. Некрасов в окресленні їхньої особистостей виходить із того, що революційно-демократична діяльність є самою завидною й бажаною долею, і взагалі роль "народного заступника" для Некрасова є, використовуючи формулу Фета, "патент на шляхетність" для будь-якого чесно мислячого сучасника. Риси вождів революційної демократії здобувають іконописний характер, їхній життєвий шлях представляється в традиціях житія мученика-аскета, подвижника за народ. Таке вірш "Пам’яті Добролюбова" (1864). У його змісті не варто вишукувати реальних або вигаданих рис, у ньому відтворене переважно належне. Передчасно, що помер критик, у некрасовском вірші не є конкретний, що жила колись людина, а "ідеал суспільного діяча, що один час плекав Добролюбова", як пізніше визнавався сам автор. Звичайно Некрасова представляють поетом деревенско-селянської тематики. Але є в нього й урбаністична лірика, тобто вірші про місто, у яких він виступає гідним продовжувачем петербурзьких сторінок "Євгенія Онєгіна" і "Мідного вершника" і попередником Блоку. Геніальним зразком вірша про велике місто з його соціальними драмами є "Ранок" ( 1872-73 гг.). Але три перші строфи (з 9) у ньому не міські. Спочатку поет звертається до "неї", зв’язуючи її смуток і щиросердечні страждання з "навколишньої нас нищетою", з якої "тут природа сама заодно". Потім випливають дві "сільські" строфи з характерними, емоційно пофарбованими епітетами: сумовиті, жалюгідні, мокрі, сонні, "шкапа із селянином п’яним,/ Через силу бегущая навскач", туман, мутне небо, і висновок автора: "Хоч плач?", "Але не краше й місто богатый". У вірші воскрешаються мотиви ранніх "міських" віршів: " чиЇду вночі", "На вулиці", "Убогого й ошатна" (1859), циклу "Про погоду" ( 1858-65 гг.). Життя міста жахливе, ніякої відради для змученої душі героя в ній немає. Насамперед, у міській суєті нема рації, трудові зусилля мешканців столиці відчужені від них: справи їх у наявності осіб, людей не видно: "залізною лопатою… бруківку скребуть", "починається всюди робота", "возвестили пожежа з каланчі", "на ганебну площу когось провезли" переважають безособові й невизначено-особисті конструкції. Те ж і в останніх рядках: "хтось умер", "десь пролунав постріл Хтось покінчив із собою". Людські фігури у вірші символізують відчуженість людей друг від друга й від життя смерть. Першими, якщо не особами осіб ні, те першим родом діяльності, що
зустрічається у вірші, виявляється робота ката. Зараз вони зроблять цивільну страту, тобто ритуал публічного позбавлення цивільних і політичних прав. Потім ми бачимо офіцерів, що їдуть на дуель. Ще цілий ряд образів проходить перед нами. Торгівля, цей двигун буржуазного прогресу, у поета революційної демократії торжество нісенітниці: "Торгаші прокидаються дружно И поспішають за прилавки засісти: Цілий день їм обмеривать потрібно, Щоб увечері ситно поїсти". Усього лише. Зрозуміло, що співак капіталістичного Петербурга не був шанувальником і прихильником капіталізму. А от відгомони літературних попередників Некрасова: "Чу! з міцності гримнули пушки! Наводненье столиці загрожує", луна "Мідного вершника", але в зовсім іншому емоційному фарбуванні. Побиття злодія двірником уже не викликає в душі героя тих почуттів, того співчуття, яким перейнята сценка піймання злодія в циклі "На вулиці". Слова "б’є" і "попалася" -низька лексика, просторіччя: "Знову злодій! Знову б’ють". "Женуть череда гусаків на забій" зрозуміло: щоб є. І заключний акорд самогубство на горищі краще не придумаєш у цій юдолі! Втім, немає ні висновку, ні акорду, тому що наприкінці вірша не крапка, а многоточие, тобто цей безглуздий ряд можна длить нескінченно. Некрасов обірвав своє гнітюче, що зводить із розуму й у могилу огляд столичного життя на півслові… Під стать емоційному колориту вірша розмір тристопний анапест, наспівно-тягучий і тужливий. Співається важко, мелодія скрипить і буксує: розмір порушують сверхсхемные наголосу на початку вірша: "Вірю тут не страждати мудро"; "У далечінь приховану…", "Моторошно нервам…"; "Чу! з міцності…"; "Постріл хтось покінчив із собою…". Більшість добутків російської класики сполучать художню нев’янучість із глибиною й воістину невичерпністю змісту. На жаль, поема "Кому на Русі жити добре?" не з їхнього числа. Вона прямолінійна у своїй однозначності й однопланова, важко укласти про глибину її змісту. Тому ми рекомендуємо нашим читачам ще раз перечесть її текст перед іспитом або іншим способом освіжити в пам’яті її зміст

Pages: 1 2