oплми хуторами. ‘Млоїть мене рідна тиша, млоїть мене гнез-JO рідного “Пам’ятаю ранній, свіжий, тихий ранок… Пам’ятаю великий, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам’ятаю кленові алеї, тонкий аромат опалого листя й запах антонівських яблук, запах меду й осінньої свіжості…” І цей захід антонівських яблук супроводжує його у всіх скитаниях і в столицях миру як пам’ять про Батьківщину: “Але по вечорах, пише Бунін, я читаю старих поетів, рідних мені по побуті й по многим своїх настроях, нарешті, просто по місцевості, середній смузі Росії. А ящики мого стола повні антонівськими яблуками, і здоровий осінній аромат переносить мене в село, у поміщицькі садиби”.

Разом з виродженням дворянських гнізд вироджується й село. У повісті “Село” він описує двір багатої селянської сім’ї й бачить “морок і бруд” верб фізичної, і в розумової, і в моральному житті” (Воровскш). Бунін пише: “Лежить старий, помирає

Він ще живий -а вже в сенцах труна приготовлена, уже печуть пироги на поминки. І раптом старий видужує. Куди було запроторювати труну? Чим виправдати витрати?

Лук’яна років п’ять проклинали потім за них зжили докорами зі світла, зморили голодом”. А от як описує Бунін рівень політичної свідомості селян: А не знаєш, навіщо суд приїхав? -Депутата судити… Говорять, ріку хотів отруїтися

-Депутата? Дурень, так хіба депутати цим займаються? -А чуму їх знає… Точка зору Буніна на народ полемично загострена проти тих народолюбцев, які ідеалізували народ, лестили йому, Що Гине російське село обрамлене сумовитим російським пейзажем: “Косо неслася біла крупа, падаючи на чорну, жебрачку сільце, на вибоїсті, брудні дороги, на кінський гній, лід і в ду; сутінковий туман приховував нескінченні поля,’ всю цю велику пустелю з її снігами, лісами, селищами й містами, царство голоду й смерті…” Тема смерті одержать у творчості Буніна різноманітне висвітлення

Це й загибель Росії, і смерть окремої людини. Смерть виявляється не тільки разрешительницей всі? противо речий, але &copy A L L S o c h. r u і джерелом абсолютної, що очищає сили (”Перетворення”, “Митина любов”). Оповідання Буніна “Пан із Сан-Франциско” глибше всіх зрозумів Ал. Т.Твардовский: “Перед особою любові й смерті, по Буніну. стираються самі собою соціальні, класові, майнові грані, що розділяють людей, перед ними всі рівні. Оверкій з “Худої трави” умирає в куті своєї бідної хати: безіменний пан із Сан-Франциско вмирає тільки що зібравшись добре пообідати в ресторані першокласного готелю на узбережжя теплого морячи

Але смерть однаково жахлива своєю невідворотністю. Між іншим, коли цей найбільш відомий з бунинских оповідань тлумачать тільки в змісті викриття капіталізму й символічного передвістя його загибелі, те як би випустять із уваги, що для автора набагато важливіше думка про схильність і мільйонера загальному кінцю, про незначність і ефемерність його могутності перед лш{ом однакового для всіх смертного підсумку”. Смерть як би дозволяє побачити життя людини в її істин” ном світлі. Раніше, ніж смерть фізична, пана із Сан-Франциско осягла духовна смерть

“До 58 років життя його була присвячена нагромадженню. Ставши мільйонером, він хоче одержати всі задоволення, які можна купити за гроші: …карнавал він думав провести в Ніцці, у Монте-Карло, куди в цю пору стікається саме добірне суспільство, де одні з азартом віддаються автомобільним і вітрильним перегонам, інші рулетці, треті тому, що прийнято називати фліртом, а четверті стрілянині в голубів, які дуже красиво здіймаються з кошів над смарагдовим газоном, на тлі моря кольору незабудок, і негайно стукаються білими грудочками об землю…1 це не життя, це форма життя, позбавлене внутрішнього змісту. Суспільство споживання витравило із себе все людське здатність до Співчуття, співчуттю

Смерть пана із Сан-Франциско сприймається з неудовольствием. адже “вечір був непоправно зіпсований”, хазяїн готелю почуває себе винуватим, дає слово, що він прийме “всі залежні від нього міри” до усунення неприємності. Усі вирішують гроші: гості хочуть одержувати задоволення за свої гроші, хазяїн не хоче втрачати прибутку, цим і пояснюється неповага до смерті, а виходить, моральне падіння суспільства, дегуманізація в неї крайньому прояві

Мертвотність буржуазного суспільства символізує “тонка й гнучка пара найнятих закоханих: грішно-скромна дівчина з опущеними віями, з безневинною зачіскою, і рослого парубків із чорними, як би приклеєними волоссями, блідий від пудри, в изяшнейшей лакованого взуття, у вузькому, з довгими фалдами, фраку красень, схожий на величезну п’явку”. І ніхто не знав, як набридло цій парі причинятися закоханими. І того, що коштує під ними, на дні темного трюму. Ніхто не думає про марність життя перед особою смерті

Темі любові присвячені багато добутків И. А.Буніна й весь цикл оповідань “Темні алеї”. “Всі оповідання цієї книги тільки про любов, про її “темний” і найчастіше дуже похмурих і жорстоких алеях”, писав Бунін в одному з листів. Сам Бунін уважав цю книгу самої доконаної по майстерності

Бунін оспівував не платонічну, а почуттєву любов, оточену романтичним ореолом. Любові, у розумінні Буніна, протипоказані будень, усяка тривалість, нехай навіть у бажаному шлюбі, вона осяяння, “сонячний удар”, що нерідко приводить до загибелі. Він описує любов у всіх її станах, де вона ледь світиться й ніколи не збудеться (”Старий порт”), і де нудиться не впізнана (”Ида”), і де переходить у пристрасть (”Убивця”). Любов захоплює всі помисли, всі духовні й фізичні потенції людини але цей стан не може тривати довго.

Щоб любов не видихнула, не вичерпала себе, необхідно розстатися й назавжди, Якщо цього не роблять самі герої, то в їхнє життя втручається долю, доля: хтось із люблячих гине. Повість “Митина любов” кінчається самогубством героя. Смерть тут трактується як єдина можливість звільнення від любові. Про творчість Олександра Івановича Куприна можна розповідати нескінченно: у його добутках відбилося надзвичайне життєлюбство їхнього автора. “У творчості Куприна відбилося життя у всій нескінченній розмаїтості, не стільки життя в цілому, скільки в осколках, у вихрі випадків”.

На це свято життя приходять герої його добутків. “Серед них і нещасні, серед них і повії, і забиті солдати, писа…