П’ЄСА А. Н. ОСТРОВСЬКОГО «ГРОЗА» В 1856 році Олександрові Миколайовичу Островському довелося ближче познайомитися з Волгою й волгарями. Морське міністерство спорядило в той рік експедицію для опису життя, побуту й промислів населення, що живе по берегах морів, озер і більших рік Європейської Росії. Островський повинен був скласти опис верхньої Волги - від джерел до Нижнього Новгорода. Під впливом волзьких вражень драматург написав чимало прекрасних добутків. Самим чудовим з них є драма «Гроза» 1859 року

Дія п’єси відкривається словами Кулигина, що любується з високого берега Волги її вільною широчінню: «Чудеса, істинно потрібне сказати, що чудеса!.. П’ятдесят років я щодня дивлюся на Волгу й усе надивитися не можу…» У драмі «Гроза» події тільки в другій дії ін°’ виходять у задушливій купецькій світлиці

У всіх інших діях волзький простір розстеляється перед глядачами нний вечір, коли сонце ще золотить його, і в теплу ” ‘ ю північ, і в грозу, і в суворі сутінки, переходячи-у темну ніч, від Волги віє широчінню, величчю, воль-е расотой. Тим бідніше, ничтожнее й тісніше представляє-, которою живуть на її берегах обивателі міста ясизн, ся нова - Дикі, Кабанихи й всі ті, хто перебуває в них ^підпорядкуванні. Тзыт міста Калинова Кулигин обрисовує в наступних вдивых словах: «Жорстокі вдачі, пан, у нашім місті, стокие! У міщанстві, пан, ви нічого, крім брутальності та й дяости нагольной, не побачите

И ніколи нам, пан, не вибитися із цієї кори. Тому що чесною працею ніколи не заробити нам більше шматка насущного хліба. А в кого гроші пан, той намагається бедного закабалити, щоб на його праці дарові ще більше грошей наживати…

» «Значна особа в місті» по багатству й впливу на життя всього населення купець Дикої так відповів городничему, якому «…мужики прийшли скаржитися, що він жодного з них шляхом не разочтет»: «Багато в мене в рік-те народу побуває; ви те зрозумійте: не доплачу я їм по якій-небудь копійці на людину, а в мене із цього тисячі складаються, так воно мені й добре!» Важко більш відверто й точно пояснити хижацький спосіб нагромадження капіталу, чим це зробив Дикої

Самовольство Дикого, властолюбство купчихи - удови Кабановой, що тримає в трепеті й страху всіх домашніх, не знають границь. У статті «Промінь світлі в темному царстві», присвяченій драмі «Гроза», Добролюбов пише про Островського, що «у нього ви знаходите не тільки моральну, але й життєву, економічну сторону питання, а в цьому-те й сутність справи. У нього ви ясно бачите, як самодурство опирається на товстій калитці, що називають «божим благословенням», і як сумирність лк>дей перед ними визначається материальною від нього залежністю». Під гнітом Диких і Кабаних стогнуть не тільки їх домашні, але й все місто. «Толста калитка» відкриває перед ними необмежену можливість сваволі й самодурства

«Відсутність усякого закону, усякої логіки — от закон і логіка цієї ^изни», — писав Добролюбов про життя Калинова, а слідчий-н°> і будь-якого іншого міста царської Росії. Для Кабанихи не існує ні незалежної думки, ні зведеного почуття; усе повинні підкорятися старшим і влада мущим. Вона ненавидить все молоде, нове, живе. У той будинок, де немає старих, де не панує старість, «виведена на», їй і ввійти не хочеться, як у заражене жилише плюнеш, так геть скоріше». Кабаниха гне всіх, кому прихо; з нею зштовхнутися, але сильніше всіх сина Тихона

Вона ньому волю, занурила його розум у глибокий сон. Тихін по-своєму гаряче й віддано любить дружину, але «темного царства» лягла й на нього. Він м’який по відношенню Катерине, але він же буває й грубий з нею, водить компанію Диким. У безсиллі й стражданні Тихона часто відчувається корность раба

И все-таки під грубим купецьким сюртуком Ти хона б’ється людське серце. Скривджений і ображений він кричить над трупом Катерины: «Маменька, ви неї погубили’ копіювання заборонене © 2005 ви, ви, ви…» Променем світла в темному царстві назвав Добролюбов в однойменній статті Катерину. Дикі й Кабанихи перетворили місто Калинов у звіриний барліг, де людині тісно, а їм простір-’ але, і от цю тьму раптово пронизує промінь світла. Правда, він миттю згас, але возвестил світло, показав, що тьма буде зруйнована, Дикі й Кабанихи будуть переможені

У Катерины вільна душа й серце, що ится любові, повне співчуття до всього живого, прекрасному, світлому, що є в природі й людині. Сіре, нудне, темне життя, которою живуть навколо її люди, не задовольняє Катерину. Вона мовчачи переносить свою неволю в будинку Кабанихи, всі її докори й докори, але не покоряється їй. Ніякі наставляння свекрухи, що рятівно один лише страх перед старшими й Богом, ніякі вмовляння суворої баби, що «воля» - це гріх, не можуть винищити в душі Катерины ні спраги любові, ні пориву кволе.

Будинок Кабанихи для неї - темниця. Катерина говорить Варварі: «Не знаєш ти мого характеру! Звичайно, не дай Боже цьому трапитися! А вуж коли дуже мені тут опостынет, так не удержать I мене ніякий силоміць.

У вікно кинуся, у Волгу кинуся. Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж!» Катерина - це сильний російський характер, але «не руйнівний, а творчий». У драмі «Гроза» є ще один «світлий» образ героя - це Кулигин. Прообразом Кулигина, міщанина, годинникаря-самоучки, що відшукує « перпету-мобиль», тобто вічний двигун, послужив Островському чудовий російський винахідник Іван Петрович Кулибин ( 1735-1818).

Островський наділив свого Кулигина тією же любов’ю до науки, допитливою пристрастю до знань. З відкриттям «вічного руху» у Кулигина зв’язана мрія не про власну славу, а ооенном благу: «Я б всі гроші для суспільства й употре-доддержки. Роботу треба дати міщанств-те. А то руки а’работать неч6ГО>>” ес? ь’ у Кулигиным і Катериной існує глибока внутсвязь. Подібно Катерине, він володіє люблячої серд-Pefl П0етичною душею; Кулигин так само, як і вона, вскорм-оодной Волгою, любить неї, не перестає любуватися її Лвторами.

Він один здатний зрозуміти, які багатства душі 0Р ^чены в Катерине, гаряче співчуває її тузі й стремле-3 ю звільнитися від влади «темного царства». «Гроза» - одне з найбільш видатних створень великого аматурга-реалиста. На думку Добролюбова, «”Гроза” є, без сумніву, самий рішучий твір Островського, взаємні відносини самодурства й безгласності доведені в ній до найтрагічніших наслідків». Не втратила своєї актуальності драма й у наші дні