Викрадення проходить надзвичайно гладко: Гертруда підкоряється волі лиходія Эджидио, що колись допоміг їй бігти з монастиря й має над нею непереборну темну владу. Вона посилає Лючию з дорученням у сусідній монастир, скориставшись тимчасовою відсутністю Аньезе. Брави вистачають дівчину на безлюдній дорозі й відвозять її в похмурий замок Безіменного, де довіряють догляду старої мегери. Здавалося б, усе загублено, але відбувається непередбачене й непояснене - після зустрічі з Лючией у душу Безіменного, утомленого від нескінченних злодіянь, закрадається спочатку неясна тривога, а потім всі зростаюча туга. Безсонна ніч не приносить спокою, у вухах звучать розпачливі благання Лючии й особливо її слова: «Бог так багато прощає за одна милосердна справа!» На наступний ранок лиховісний персонаж чує радісний дзенькіт дзвонів і довідається, що в сусіднє село прибув відомий своїм розумом, благочестям і вченістю кардинал Федериго Борромео. Безіменний просить аудієнції у високого прелата, що ніколи й нікому не відмовляє в милості й розраді. Доброчинна бесіда приносить раскаявшемуся лиходієві бажане очищення. Чудо свершилось. Безіменний стає іншою людиною й жадає спокутати провину. З доручення кардинала, обуревает повсякчасними страхами, дон Аббондио разом з Безіменним відправляється в замок за нещасною бранкою. Аньезе возз’єднується з дочкою, але ненадовго - їм знову має бути розстатися. Довідавшись, що кардинал шукає надійне пристановище для Лючии, одна знатна подружня пара - дон Ферранте й донна Прасседе - запрошує дівчину оселитися в її миланском будинку. Дон Родриго, убитий звісткою про провал настільки добре спланованої операції, два дні виходить жовчю, а на третій відбуває в Милан. Перед розлукою Лючия зізнається матері, що в момент розпачу вона дала Мадонні обітниця ніколи не виходити заміж, якщо їй удасться уникнути мерзенних домагань дона Родриго. Безіменний звільняє брави, пособників своїх злодіянь, і передає Аньезе сто золотих скудо в придане Лючии. Лючия просить мати розшукати Ренцо й віддати йому половину грошей. Проходить багато часу, перш ніж їй вдається виконати прохання

Меж тим над країною згущаються хмари: на довершення до голоду, унесшему тисячі життів, восени 1629 р. з півночі в межі Миланского герцогства вторгаються жорстокі німецькі найманці-ландскнехти, які беруть участь у переділі територій. Говорять, що в їхніх рядах замічені випадки чуми. На смерть перелякані мирні жителі спішно збирають пожитки, закопують те, що не можуть віднести, і рятуються втечею. Аньезе, Перпетуя й дон Аббондио знаходять гостинний притулок у неприступному для ворогів і відкритому для всіх утікачів замку Безіменного. Як тільки небезпека минула, вони вертаються в село й бачать, що все розграбовано й споганене. Зникло й те, що дон Аббондио закопав у саду. Чума входить у Милан наприкінці жовтня 1629 р. і лютує в наступному, 1630 р. Влади й Санітарна управа проявляють злочинну повільність у боротьбі з епідемією. Дон Родриго, повернувшись якось уночі наприкінці серпня із чергової пиятики, виявляє в себе ознаки лиховісної хвороби. «Вірний» Гризо відправляє хазяїна в лазарет і заволодіває речами, що стає причиною його загибелі

Чуму не обходить стороною й Ренцо. Ледь оправившись від хвороби, він вертається в рідне село, щоб довідатися, що стало з його близькими. Дон Аббондио ледве живий від перенесених позбавлень і як і раніше тремтить від страху. Перпетую віднесла чуму, Аньезе живе в родичів у Пастуро, а Лючия - у Милане в дона Ферранте. Ренцо поспішає в Милан і всюди бачить запустіння, розпач і страх. На його стукіт у вікні будинку дона Ферранте показується стривожена жінка й повідомляє йому, що Лючия в лазареті. У цей момент його оточує збуджена юрба. Лунають лементи про мазуне - рознощика зарази. Ренцо в паніці біжить і рятується від переслідувачів, сплигнувши на візок із трупами. Заручені зустрічаються нарешті в лазареті. Там же перебуває батько Христофор, що з великим терпінням і мужністю виконує свій пастирський борг - утішає стражденних і дає останній дієприкметник умираючої. Він звільняє Лючию від обітниці безшлюбності. Багато хто зобов’язані йому видужанням, але його власне життя несе страшна хвороба. Поступово чума відступає. Вона пройшлася по Милану й Ломбардії як гігантська мітла (за словами дона Аббондио), що вимела з життя бідняків і багатіїв, чесних людей і лиходіїв - серед останніх дона Родриго. Його володіння переходять до іншого хазяїна. Дон Аббондио може тепер зі спокійною душею обвінчати щасливих закоханих. Молодий чоловік і жінка поселяються в селі недалеко від Бергамо, і менше ніж через рік у них народжується дочка Марія. За нею піде ще невесть скільки малят тієї й іншої підлоги - всі вони, за бажанням Ренцо, будуть учитися грамоті. Ренцо дуже любить розповідати про те, як він навчився уникати неприємностей. Щось у цих оповіданнях Лючию не задовольняє. Сперечаються вони, сперечаються й нарешті доходять висновку, що обережність і гарне поводження не допомагають запобігти неприємностям. Але, раз вуж вони обрушилися, заслужено або безвинно, тільки віра в Бога дає сили перебороти їх, а пережите вчить, як зробити своє життя краще.

В. Т. Данченко

Pages: 1 2