Я підтримую думку відомого німецького філо­софа. Так, формування людини як особистості з ви­соким інтелектуальним рівнем, як яскравої творчої індивідуальності неможливе без досконалого воло­діння мовою. Саме в мові закодовано інтелект тієї чи іншої нації, адже мова є скарбницею її духовних над­бань, досвіду, праці, творчості попередніх поколінь. Свідченням цього є слова Панаса Мирного зі статті «Рідна мова»:

«Найбільше і найдорожче добро в кож­ного народу — це його мова, ота жива схованка люд­ського духу, його багата скарбниця, в яку народ скла­дає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, дос­від і почування».

Джерела духовності — в народі, а отже, і в його мові. З досвіду знаємо, що людина, яка розмовляє су­ржиком — недоладною сумішшю залишків давнього, батьківського, з чужим, — є недалекою, схожою на людину, позбавлену чистого повітря, бо спотворена мова робить мислення людини примітивним. Таку людину ніколи й ніхто не поважатиме. Проте багата, чиста, правильна мова людини свідчить про високий інтелектуальний рівень, інтелігентність, внутрішнє благородство душі. Знаємо, мова є основною формою національної культури. Розвиток мови особистості — процес скла­дний і тривалий. Лише людина, яка невпинно працює над опануванням мови, виявляє в усному та писем­ному мовленні свою індивідуальність, може наблизи­тися до мовної довершеності. Мудро зауважено, що свою мову треба вчити усе життя: Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Кобзареві слова актуальні повсякчас, оскільки їх адресовано «і живим, і ненарожденним». Отже, мова людини є віддзеркаленням її інтеле­кту, рівня освіти, багатства душі, а це підтверджує думку Л. Фейербаха, що мова є критерієм того, на якому рівні перебуває людська культура. (246 слів)