Продовжуючи оповідь, літописець повідомляє про взяття військом Володимира грецького міста Корсуня (так названо Херсонес Таврійський, опорний пункт Візантії в Криму). Захопивши Корсунь, князь, як умову мирної угоди, вимагав від візантійських імператорів (на той час у Візантії правили одночасно два царі — Василь і Костянтин) віддати йому за дружину царівну Анну, сам же погоджувався при цьому прийняти християнство. Таким чином літописець підкреслює, що нова віра не була нав’язана князеві, навпаки, він домігся її своєю зброєю. На вимогу Володимира греки віддали за нього царівну Анну, натомість він У Корсуні В Церкві Святого Василія В 988 Році Прийняв Хрещення.

Повернувшись до Києва, князь Володимир наказав знищити язичницькі ідоли та охрестити місцеве населення.

Князю Володимиру доводилося дбати про захист Русі від нападів ворожих кочових племен. Чимало зусиль було витрачено на боротьбу з печенігами. Як свідчить літопис, одного разу супротивні сторони постановили вирішити протистояння в поєдинку. Коли не знайшлося в руському стані гідного воїна, проти печенізького богатиря виступив майстер-кожум’яка. Характерно, що в даному випадку на захист загальнонародних інтересів виступає не князь або боярин, а проста людина, яка викликає захоплення літописця.

Під 1015 роком «Повість временних літ» подає звістку про смерть князя Володимира через хворобу. Після нього князівство відійшло до Святополка. Останній, щоб убезпечити свою позицію та позбутися можливих претендентів на князівство, віддав наказ убити своїх братів Бориса і Гліба. Літописець засуджує Святополка, порівнюючи його з братовбивцею Каїном. Водночас літопис змальовує ідеальні образи князів-мучеників, що постають прикладом самовідданої братньої любові. Після смерті Бориса і Гліба в боротьбу за Київ включився інший син Володимира — новгородський князь Ярослав, пізніше прозваний Мудрим. Він переміг Святополка і зайняв Київ.

Багато уваги «Повість временних літ» приділяє саме цьому князеві — Ярославу Мудрому (1019-1054). Після вигнання Святополка він розділив Русь із своїм братом Мстиславом, який княжив у Тмуторокані, а потім у Чернігові. Після смерті Мстислава Ярослав Мудрий став одноосібним володарем Київської Русі. Літописець подає докладний опис діяльності князя, розповідає про спорудження церков, плекання християнської вири та освіти.

Після смерті Ярослава Мудрого на Русі настає період нестабільності, спричинений нападами кочовиків та князівськими усобицями. У цей час Київська Русь не раз зазнавала спустошливих половецьких набігів. З особливим драматизмом літопис розповідає про напад половців на Києво-Печерський монастир. Поставши перед загрозою страшної зовнішньої навали, руські князі вирішили припинити усобиці і об’єднатися для організації протистояння войовничим кочовикам. Вони з’їхалися на раду до Любеча, села поблизу Києва, і там домовилися про визнання права спадкового володіння своїми вотчинами. Однак і після цього усобиці між князями не припинилися.

В останніх фрагментах літопису все частіше з’являються згадки про Володимира Мономаха, особливо у зв’язку з організацією протистояння половецьким нападам. На той час він ще не був київським князем, однак розглядається літописцем як одна з найбільш яскравих історичних постатей. Володимир Мономах зображений як мудрий стратег і патріот, який виступив за об’єднання всіх руських сил. Завдяки об’єднанню князів та їх спільним діям вдалося здобути вирішальну перемогу над половецьким військом.

Pages: 1 2