Епіграф до четвертого розділу змушує задуматися: «Моральність - у природі речей» Неккер. Неккер - один з найбільших французьких банкірів, просвітитель, друг Вольтера.

Що хотів сказати Пушкіна своїм епіграфом? Можливо багато тлумачень. Може бути, висловлення про моральність повно іронії, а може, навпаки, предпослание четвертому розділу цілком серйозно. Ясно одне: у цій главі для Пушкіна особливо важливі проблеми моральності.

«Проповідь» Онєгіна протипоставлена листу Тетяни. Зміст мовлення його саме в тім, що він зненацька для героїні повівся не як літературний герой («рятівник» або «спокусник»), а просто як добре вихований світський і до того ж цілком чимала людина, що «дуже мило надійшла із сумною Таней». Цим він обескуражил романтичну героїню, що була готова до «щасливих свиданьям», до «загибелі», але не до перекладання своїх почуттів у рамки пристойного світського поводження. Холодна «одповідь» Онєгіна знищувала можливість літературного романного штампа. Йому протипоставлений закон, що лежить поза літературою, незалежний життям.

Отже, прекрасна, горда, піднесена дівчина пропонує Онєгіну свою любов, а він біжить від її. В ім’я чого?

… Але я не створений для блаженства,

Йому далека душа моя…

Але адже людина створена для щастя, а Онєгін відкидає його. Правда, він проговорюється:

… Нашед мій колишній ідеал,

Я вірно у вас одну обрав…

Онєгін занадто заражений поглядами вищого світла:

Я, скільки не любив би вас,

Привыкнув, розлюблю негайно…

Але я вважаю, головне лихо героя не в цьому, а в тім, що світло вбило в його душі віру, надію на її повернення:

Мріям і рокам немає повернення,

Не обновлю душі моєї…

У цьому-те й трагізм болісного для обох розмови, що до лиха поведе не недосвідченість Тетяни, а досвідченість Онєгіна! Тетяна не могла не повірити Євгенію, а вся погано те, що вона зовсім не знає того, кого полюбила. Він просто не вірить у щастя в силу своєї спустошеності… От так і розсталися два чоловіки, розійшлися, нещасливі. Нехай розсудить їхня доля…

Читаючи монолог Онєгіна, ловиш себе на думці, що все-таки діалог тут мається на увазі. Так, Тетяна мовчить, але це тільки зовнішнє мовчання. Душу її те кричить, то тихо молиться. Читач почуває її стан. Тетяна відповідає Євгенію, але це як би репліки про себе, вони вгадуються, ми почуваємо емоційне сприйняття «сповіді» Онєгіна Тетяною. Він говорить: «Мені Ваша щирість мила», - і в серце Тетяни загоряється іскра надії. Але відразу - начебто потік крижаної води: «Учитеся панувати собою». І немає надії, вона вмерла, тільки-но зародившись.

Автор співпереживає «Милій Тетяні»:

Крізь сліз не бачачи нічого,

Ледь дихаючи, без заперечень,

Тетяна слухала його.

А як тонко передане її стан у мінути щиросердечного хвилювання: «сумно обперлася, голівкою томною склонясь».

Лексика сцени пояснення Онєгіна з Тетяною підкуповує високою шляхетністю: «душі довірливої признанье», « почуття, щоумолкнули,», «зачарувався». Мимовільне хвилювання героя, що вимовляє такі слова, передається так виразно, начебто й ти перебуваєш у тім саду й випадково стаєш свідком пояснення. Жаль, що в XXI столітті не так виражають свої почуття молоді люди.

Ретельно продумана лексика - не єдиний удалий прийом автора роману. Фрази добутку до того відточені, що деякі з них стали крилатими вираженнями: «Мріям і рокам немає повернення», «Учитеся панувати собою», «До лиха недосвідченість веде».

В уривку ми знайдемо порівняння:

Перемінить не раз младая діва

Мріями легкі мрії;

Так деревцо свої аркуші

Міняє з каждою навесні.

А от приклади епітетів: «чистою, полум’яною душею», «легкі мрії». Всі ці художні прийоми в сукупності зі знаменитої «онегинской строфою» дозволили створити одну з ярчайших сторінок роману.

На мою думку, сцена пояснення Онєгіна й Тетяни в романі А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» - зразок прекрасної любовної лірики.

Збережи - » Пояснення Онєгіна з Тетяною в саду (Аналіз епізоду 4 глави роману А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін») - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.