Для розкриття цієї теми мною були обрані повість Платонова «Котлован» і повість Распутіна «Пожежа». Ці добутки, на мій погляд, багато в чому співзвучні один одному. В обох повістях піднімається споконвічна моральна проблема, проблема відносини окремо взятої людини до подій, що відбувають довкола нього. Люди шукали моральні идеачы з давніх часів. І для кожного відрізка часу характерні свої духовні орієнтири. Однак існують моральні цінності, які ніколи не втратять своєї значимості. Саме ця думка виразно звучить у цих добутках. В обох повістях описуються шукання окремої людини на тлі спільної праці багатьох людей

Повість А. П. Платонова «Котлован» (1930) - драматична картина зламування часу й зламування народного життя в період виконання планів перших п’ятирічок і колгоспного будівництва. Головний герой повести «Котлован» Вощев звільнений «у день тридцятиріччя особистого життя… з невеликого механічного заводу, де він добував засоби для свого існування». Він знаходить роботу на риття котловану для загальпролетарського будинку. Але й тут його не залишає «замисленість серед загального темпу праці», через яку йому розрахували на заводі. І на будівництві котловану, і в колгоспі він зустрічає людей, які, як здається на перший погляд, цю істину знайшли. У робітників, будівельників котловану, є цілком певна мета: вони будують «той єдиний будинок, куди ввійде на поселення весь місцевий клас пролетаріату». Але чим більше вдивляється Вощев в обличчя будівельників, тим сильніше випробовує розчарування від такої істини: «Хоча вони й володіли сенсом життя, що рівносильно вічному щастю, однак їхньої особи були похмурі й худі, а замість спокою життя вони мали виснаження». Не знаходить істини Вощев і в селі. Радість, подібна смерті, - от результат того перелопачування життя, що здійснюють платоновские герої. Не випадково мирне будівництво в повісті «Котлован» зображене як жертвопринесення майбутньому. Надія на знаходження істини з новою силою загоряється в душі Вощева, коли на котловані з’являється Настя. Вона стає для нього втіленням істини, мети. Але зайняті «загальним щастям» будівельники не вберегли дівчинку. Загальпролетарський будинок, котлован під який з такою ретельністю рили герої повести, так і залишився мрією. Реальністю стала могила для Насті. Риття котловану й створення колгоспу є в повісті Платонова втіленням будівництва того нового життя, що повинна була даровать людям царство істини. Але в тіла померлої Насті Вощев не тільки з гіркотою зрозумів, що в цьому великому будівництві не знайти йому істини й сенсу життя, але вперше взагалі засумнівався в їхньому існуванні. А це значить, що прийде знову відправлятися в шлях і знову підбирати по дорозі непотрібні речі, щоб коли-не будь, нехай не зараз, вони одержали який-небудь зміст, тому що все в цьому світі повинне мати зміст

У прозі В. Распутіна так само, как’и в добутках багатьох авторів середини XX століття, з особливою гостротою були поставлені моральні питання. Письменник прагне осмислити причини негативних явищ, що затвердилися в житті. Чому втрачається віра у високі ідеали, виникає споживче відношення до життя, ростуть пияцтво й злочинність? Повість Распутіна «Пожежа» присвячена збагненню корінь національної моральної катастрофи

Сам Валентин Распутін на питання: «Як створювалася ця повість? Як ви знайшли свого героя - Івана Петровича?» - відповідав: «Тут насамперед треба згадати повість «Прощання із Запеклої». -Я сам з «потопельників» - так у нас на Ангарі називалися ті, чиї села від будівництва гігантських гребель пішли під воду… Не минула цієї долі й моє рідне село Аталанка, що, як і Матере, довелося переселятися й шукати із затопленням ріллі інших занять».

Добуток «Пожежа» розповідає про те, що в тайговому селищі відбувається пожежа, горять склади. Автор показує, що ця трагедія, що спричинила людські жертви, відбулася не випадково. Про те, кого ж винити в ній, міркує герой повести, Іван Петрович, людина чесний і принциповий, обостренно сприймаюче добро й зло. Джерела трагедії Іван Петрович бачить у минулому, коли жителі затопленого села переїхали в Сосновку (ідейний зв’язок з добутком «Прощання із Запеклої»). Спочатку люди намагалися жити по-старому, допомагали один одному. Але колишній лад не вийшов, а непорядок, що затвердився в новому житті, Іван Петрович пояснює новою роботою, коли від людей потрібно тільки одне - давати план вирубки за всяку ціну, не піклуючись про природу. Джерело трагедії криється відносно людини до природи, тому що споживче відношення до неї духовно розбещує людей. У новому житті зникає той моральний стрижень, що визначає відносини між людьми. На пожежі й проявляється повною мірою сутність жителів Сосновки. Вони не стільки рятують добро, скільки розтаскують його. Іван Петрович і його дружина бачать, що їхні сусіди втратили моральний корінь, втратили совість. Виключення становлять лише кілька людей, пытавшихся відстояти добро. Іван Петрович бачить свій моральний борг у тім, щоб тримати тут оборону, він не виїде із селища й буде нести свою частку до кінця

В обох повістях головний герой як би протиставляється суспільству, у якому він живе, працює, бореться із труднощами. І Вощев з «Котловану», і Іван Петрович із повісті «Пожежу» усвідомлюють ту просту й разом з тим складну істину, що ніяка справа не можна творити низькими засобами. Обоє добутку затверджують необхідність пошуку людиною власних моральних орієнтирів, і, якщо всі навколо надходять проти совісті, людина в першу чергу зобов’язана усвідомити цей факт. Ніхто не вправі виправдувати себе тим, що таких, як він - меншість