Ми живемо в такий час, коли звертання до історичних традицій російської школи стає усе помітніше. Пильна увага вчених, методистів і педагогів до практики, що існувала в нашій країні в XIX - початку XX вв., пояснюється тими труднощами, які нагромадилися в утворенні, незважаючи на добре налагоджену систему, довгий час справедливо вважався однієї із самих успішних в усьому світі. Всі дуже добре розуміють, що корінь цієї успішності були закладені вітчизняною педагогічною наукою ще на зорі її становлення й ґрунтувалися на міцні підвалинах

Одним з підвалин було викладання древніх мов. Практично у всіх школах кінця XIX - початку XX в. вивчали предмет, що йменувалася “церковнослов’янська мова”.

У сучасних вузівських підручниках для майбутніх учителів російської мови зустрічається визначення церковно-слов’янської мови поряд з визначенням старослов’янської мови, тому що це різні поняття. Так, старослов’янським називають лише мова найдавніших пам’ятників слов’янської писемності. Слов’янською-слов’янським-церковно^-слов’янським же йменують більше пізня мова, що сформувалася на основі взаємопроникнення старослов’янського (книжкового) і давньоруського (розмовного) мов

Термін цей був уведений акад. А. Х. Востоковим на початку XIX століття й був підхоплений ученими-славістами інших країн. У той же час була визначена періодизація церковно-слов’янської мови

Слов’янську-церковно-слов’янська мова - це мова культурно-історичного ареалу Східної й Центральної Європи. Протягом багатьох сторіч він грав таку ж роль, як середньовічна латинь для народів Західної Європи: був мовою церкви, народної освіти й утворення, художньої літератури й науки. Але довше й повніше, ніж латинь, слов’янський^-слов’янський-церковно-слов’янський виконував функції державної й міжнародної переписки й документації 1 .

У надрах церковнослов’янського сформувалася російська літературна мова. На думку В. В. Виноградова 2 і Н. С. Трубецького 3 , росіянином літературною мовою епохи феодалізму була церковно-слов’янська мова

Знання древніх мов завжди відігравало важливу роль у формуванні лінгвістичної й загальгуманітарної підготовки. Паралельне вивчення сучасної й древньої мов здатно закласти методологічну базу для оволодіння елементами порівняльно-історичного аналізу, розробленого класиками вітчизняного мовознавства Ф. И. Буслаєвим і И. И. Срезневським

По підрахунках академіків А. А. Шахматова й Л. В. Щерби, більше 55% всіх елементів російської літературної мови прямо або побічно сходить до церковно-слов’янської мови. Це букви й принципи орфографії, слова й звороти, синтаксис, морфологія, словотвір і ін. У більше пізніше час була проведена статистична обробка літературних текстів по методу “мічених атів”, Ретельні підрахунки показали, що оди М. В. Ломоносова й Г. Р. Державіна містять до 93% церковнославянизмов. Утвору А. С. Пушкіна підтвердили споконвічний показник - 55% у середньому, тому що різні добутки давали полярні показники (мінімум у мовленні Петруши Гринева й максимум у монолозі Пимона). Досліджений був і мову періодики. Так, передова стаття до 100-літнього ювілею від дня народження В. И. Леніна в газеті “Правда” містила ті ж 55%.

Слов’янську-церковно-слов’янська мова, по образному вислові проф. Т. Л. Мироновій, “рятівний якір нашої язикової культури, щит душі” 4 .

На початку XX сторіччя в Росії мали вживання не менш 65 навчальних посібників, присвячених вивченню церковнослов’янської мови, включаючи абетки, букварі й хрестоматії. Багато хто з них були зорієнтовані на взаємозв’язок з російською мовою. Крім того, існувало не менш 45 одиниць учбово-методичної літератури, серед авторів якої були такі великі вчені, як Ф. И. Буслаєв і И. И. Срезневський 5 .

В останнє десятиліття XX в. з’явилося кілька нових навчальних допомога із церковно-слов’янської мови для школярів. Серед них важливо відзначити підручник А. Л. Плетньовій і А. Г. Кравецкого, рекомендований Міністерством освіти для шкіл і гімназій лінгвістичного профілю. Підручник вийшов в 1996 р., а на два роки раніше цими ж авторами була написана програма, що також пройшла твердження. Цей факт дозволяє вводити слов’янську-церковно-слов’янська мова в навчальні плани за рахунок шкільного компонента, що вже зроблено в ряді шкіл Москви й інших міст

Але якщо такої можливості не представляється, то існує ще один шлях ознайомлення учнів із церковно-слов’янською мовою - включення в навчальний курс російської мови ряду питань, пов’язаних із церковнославянизмами. Насамперед це представляється можливим у школах лінгвістичного профілю й у школах з етнокультурним компонентом

Слова й форми, що ввійшли в загальне вживання з мови церковних книг, прийнято називати церковнославянизмами. Вони лягли в основу російської класичної літератури. Сучасна російська літературна мова - безпосередній спадкоємець церковно-слов’янської мови, збагаченого живим народним мовленням східних слов’ян. По образному вислові проф. В. К. Журавльова, це східнослов’янські візерунки на полотні, витканому Кирилом і Методієм 6 .

Прийнято розглядати кілька категорій церковнославянизмов. Розглянемо деякі з них, найцікавіші з погляду вивчення в шкільному курсі

Фонетичні слов’янізми

1. Неповноголосні сполучення -ра-, -ре-, -ла-, -ле- (їм відповідають російські повноголосні -оро, -ере-, -оло-):

а) з розходженням у значенні: глава (керівник) - голова (частина тіла); влада (раніше відповідало “область”) - волость;

б) зі стилістичним розходженням:

брег - беріг, хладний - холодний; врата - ворота; тягнути - волочити (в А. С. Пушкіна - “У пустелі похмурої я тягнувся”);

в) оставшиеся без пари: полон, середовище, з одного боку, і корова, соловей - з іншої;

г) збережені в коріннях: прохолодь, прибережний, голосний (звук), запросити, зачарувати, воротар, здравниця. Учені припускають, що деякі такі слова з’явилися в російській мові порівняно пізно й у слов’янський^-слов’янському-слов’янськім-церковно-слов’янському їх не було 7 .

2. Початкові ра-, ла- (у русском їм відповідають ро- , ло -): рівний - рівний, раб - хлібороб, різниця - у роздріб, розклад - розпис, тура - човен.

3. Початкове а-а- агнець - ягня, аз (личн. місць. 1-го л., ед. числа) - яз (древня форма “я”).

4. Початкове ю-ю- юродивий (змінило значення) - виродливий, юзник (звідси: союзник) - узи.

5. Початкове е-е- єдиний - самотній, езеро - озеро, есенъ (звідси відбулося прізвище С. А. Єсеніна) - осінь, елень - олень.

6. Д/жд; у давньоруському чергування було іншим - д/ж: ходити - ходжу, але ходіння; далекий - чужинець - чужої; надія, одяг - просторічні надїжака, одежа.

7. Т/щ; давньоруському - т/ч; світло - свіча (древн. форма: свеща), але висвітлення, просвіщати - просвічувати.

Граматичні слов’янізми

1. Дієприкметника дійсного стану теперішнього часу із суфіксами - ущ-(-ющ-), -ащ- (-яш-), яким відповідають східнослов’янські по походженню імена прикметники на -уч- (-юч-), -ач- (-яч-): леж-ащ-ий - леж-ач-ий, сид-ящ-ий - сид-яч-ій.

2. Дієприкметника страдательного стану минулого часу на -т(ий): заби-

стор. 43

—і —і —і —і —і —і —і —і —і —і —і —і —і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і

тий, схований; також дієприкметника на -(о)венн(ий): незабутній, таємний.

3. Форми теперішнього часу на -їм(ий), -ом(ий), -їм(ий): прийнятний, ведений, терпимий.

4. Префікса віз-(вос-): виголошувати, забороняти, пре-: перетворювати, чрез-: надзвичайний; з-(ис-): виганяти, винищити; низ-(нис-): скинути, ниспослать.

Словотворчі слов’янізми

Дієприкметника на -ущ-(-ющ-), -ащ-(-ящ-) часто стають іменниками (прагнучий, стражденні, болящий, учень, що співає), тоді як прикметники на -уч-(-юч-), -ач-(-яч-) (колюч, лежачий) зберігають своє якісне значення

Лексичні слов’янізми

Слова із цієї групи завжди були властиві поезії й “високому штилю” літератури

“Перстами, легенями як сон…”; “Вотще! немає ні їжі йому, ні відради…” (А. С. Пушкін). Прагнення поетів використовувати слов’янізми добре виразила сучасна поетеса Белла Ахмадулина:

Тягне мене стародавній склад,

Є обаянье в древнім мовленні.

Вона буває наших слів

И современнее й різкіше.

Крім того, лексичними слов’янізмами насичені прислів’я й приказки. “Бережи, як зіницю ока”. “Одним миром мазане” (миро - освячене запашне масло, використовуване під час церковного таїнства миропомазания).

Порию в літературі можна зустріти вживання граматичних категорій, властивій тільки церковно-слов’янській мові: кличного відмінка, двоїни, особливих закінчень. Наприклад,

“Господеви поклонитеся

У святем дворі Його…”

(А. А. Ахматова. “Голосіння”)

Pages: 1 2

Збережи - » Про викладання церковно-слов’янської мови . З'явився готовий твір.