У п’єсі Островського «Гроза» були широко постав-льони проблеми моральності. На прикладі провинциалного міста Калинова драматург показав вдачі, що панують там. Він зобразив жорстокість людей, що живуть по старинці, по «Домострої», і розгульність молодо-го покоління. Всі персонажі п’єси умовно можна раз-ділити на дві частини: тих, хто вважає, що можна підлоги-чить прощення за будь-який гріх, якщо потім покаятися, і тих, хто вважає, що за гріхом треба покарання й немає від нього порятунку. Тут виникає одна з найважливіших проблем людини в цілому й «Грози» вчастности.

Покаяння як проблема з’явилося дуже давно: тог-так, коли людина повірила в те, що є вища сила, і убоялся неї. Він став намагатися поводитися так, щоб уми-лостивить своїм поводженням Бога. Люди поступово виробляли способи умилостивления Бога через оп-ределенные дії й учинки. Всі порушення цього кодексу вважалися неугодними Богові - гріхом

Спочатку люди просто приносили жертви богам, ділячись із ними тим, що мали. Апогеєм таких відносин стає людське жертвопринесення. На противагу цьому виникають релігії монотеїстичні, тобто призна-ющие одного Бога. Ці релігії відмовилися від жертвоп-риношения й створив і кодекси, що визначають норми поводження людини. Ці кодекси стали святинями, тому що вважається, що вони написані згори.

Приклади та-ких книг - Біблія християн і Коран мусульман. Порушення усних або письмових норм є гріхом і повинне карати. Якщо спочатку людина боял-ся бути вбитим на місці, то потім він починає боятися за своє загробне життя. Людина починає беспоко-иться про те, куди потрапить його душу після смерті: у вічей-ное блаженство або у вічне страждання

У блаженні місця можна було потрапити за праведне поводження, а грішники попадають туди, де будуть вічно страждати. Отут-Те й виникає покаяння, тому що рідка людина могла прожити, не роблячи гріхів, і перекреслити своє життя через декілька гріхів було страшно для всіх. Тому з’являється можливість урятуватися від наказу-ния, вимоливши в Бога прощення

Таким чином, будь-яка людина, навіть останній грішник, одержує надію на порятунок, якщо покається. В «Грозі» проблема покаяння є найбільше ос-трой. Головна героїня трагедії - Катерина - испыты-вает страшні борошна совісті. Вона розривається між законним чоловіком і Борисом, праведним життям і паде-нием.

Вона не може заборонити собі любити Бориса, але вона сама себе стратить у душі, уважаючи, що цим вона від-вергает Бога, тому що чоловік для дружини - це як Бог для церкви. Тому, змінюючи чоловікові, &copy A L L S o c h. r u вона віддає Бога, а зна-чит, втрачає всяку можливість порятунку. Цей гріх вона вважає непрощенним і тому заперечує для себе можливість покаяння. Катерина дуже набожна дружин-щина, з дитинства вона звикла молитися Богові й навіть ви-справи ангелів, от чому її мучення настільки сильні

Ці страждання доводять її до того, що вона, побоюючись кари Божої, що персоніфікується у вигляді грози, кидається в ноги чоловікові й зізнається йому у всьому, віддаючи своє життя в його руки. На це визнання люди реагують по-по-різному-му, виявляючи своє відношення до можливості покаяння. Кабанова пропонує зарити її в землю живцем, тобто вважає, що немає можливості її простити. Тихін же, навпаки, прощає Катерину, тобто вірить у те, що вона одержить прощення від Бога. Катерина вірить у покаяння, тому що побоюється, що вмре раптово, - побоюється не тому, що життя її перерветься, а тому, що боїться стати перед Богом непокаявшейся, з усіма своїми гріхами

Відношення людей до можливості покаяння прояв-ляется під час грози. Гроза персоніфікує собою гнів Божий, і тому люди побачивши грози відчувають страх. Деякі намагаються щось придумати. Напри-Мір, Кулигин хоче побудувати громовідводи й урятувати від грози людей, тому що він уважає, що люди можуть урятуватися від кари Божої, якщо покаються, тоді гнів Божий зникне через покаяння, як блискавки йдуть у землю через громовідвід. Дикої ж уважає, що від гне-ва Божого не можна вкритися, тобто він не вірить у можливість покаяння (хоча треба помітити, що він може каятися, тому що кидається в ноги мужикові й просить про-щения за те, що вилаяв його). Борошна совісті доводять Катерину до того, що вона на-чинает думати осамоубийстве.

Самогубство в христі-анстве є одним із самих тяжких гріхів. Чоло-Століття немов відкидав Бога, тому в самогубців не було надії на порятунок. Отут виникає питання: як така набожна жінка, як Катерина, змогла зробити самогубство, знаючи, що цим вона губить свою душу? Мо-Жет, вона зовсім і не вірила в Бога по-справжньому? Але цьому можна протиставити те, що вона вважала свою душу вже загубленої й просто не захотіла жити далі в таких мученнях, без надії на порятунок

Перед нею виникає гамлетівське питання - бути або не бути? Зносити мучення на землі й знати те зло, кото-рої тут є, або ж зробити самогубство й пре-кратить свої мучення на землі. Але ніхто не знає точ-але, що є після смерті й чи не буде гірше.

Катерина доведена до розпачу відношенням до пий людей pi борошно-мі совісті, тому вона відкидає можливість спасе-ния. Але в розв’язці виходить так, що в неї є надїжак-так на порятунок, тому що вона не тоне у воді, а розбиває-ся об якір. Якір схожий на частину хреста, де підстава позначає Святий Грааль чашу із кров’ю Добродії. Свя-Тої Грааль символізує порятунок

А в Катерины з голови тече кров. Таким чином, є надія, що вона була прощена й урятувалася