Надії Візантії на близьке хрещення Русі не виправдалися. Прийняття християнства виявилося для русов справою тривалим і важким. Князь Ігор незабаром же загинув. Його вдова Ольга зважилася перемінити віру лише через багато років послу смерті чоловіка. Автор "Повести тимчасового років" записав переказ про те, що Ольга прийняла хрещення від імператора Костянтина Багрянородного в Константинополі в 955 р. Однак літописна розповідь пронизана фольклорними мотивами. Якщо вірити літописи, літня Ольга зробила на імператора настільки сильне враження, що той запропонував "пояти" її в дружин. Мудра Ольга відповідала: "Како хочеш мене пояти, хрестивши мя сам і нарік мя дщерью?" Відмовивши "нареченому", російська княгиня "переклюкала" самого царя.

Костянтин VII Багрянородний згадав про прийомі "архонтеси Елги".. Але не знав християнського ім’я Олени-Елги, а отже, княгиня залишалася язичницею під час побачення з ним в 957 р. Ськлад росіянці звиті наводить на думку, що Ольга нанесла візит імператорові як приватна особа. У її оточенні не було послів від спадкоємця Святослава, игоревих племінників і від конунгу Свенельда. "Сли" зі звиті Ольги одержували стільки ж грошей, ськільки її перекладачі, що точно відбивало їхнє положення на ієрархічній градації.

Збереглося німецьке свідчення про хрещення Ольги - так зване Продовження Хроніки Регіону. Хроніка була ськладена в середині X в. автором Продовження був, як думають, перший київський єписькоп Адальберт. Все це надає пам’ятнику виняткову цінність. Як записав німецький хроніст, в 959 р. до двору германського імператора Оттона I з’явилися "посли Олени, королеви ругов (русов), що при Романі Константинопольському імператорі хрещена в Константинополі". Посли "просили, щоб їхнього народу був поставлений єписькоп і священики". Отже, Ольга - Олена прийняла хрещення не при Костянтині Багрянородном, а при його сині Романі, що вступив на трон після смерті батька в листопаді 959 р. Сумнів викликає хронологія подій, викладених у німецькій хроніці. Ольга не встигла б протягом двох неповних місяців після хрещення спорядити послів у Німеччину. Непояснене зволікання Оттона I. Вислухавши послів наприкінці 959 р., імператор задовольнив їхнє прохання й призначив єписькопа в Київ лише через рік, на Різдво 960 р. Видимо, хроніст неточно записав дату прибуття послів. Німецькі аннали XI в., джерело незалежного походження, зберегли наступний запис: "960. До короля Оттону з’явилися посли від народу Русі". Наведений текст підтверджує припущення, що місія русов з’явилася в Німеччину не в 959 р., а в 960 р. і вже під кінець року Оттон оголосив про призначення єписькопа.

Російська княгиня надійшла зовсім так само, як раніше надійшов болгарський цар Борис. Прийнявши хрещення від православного грецького патріарха, вона негайно ж запросила латинського пастиря. Німецький єписькоп, що повинен був їхати в Київ, раптово вмер 15 лютого 961 р., і сан єписькопа Русі був переданий ченцеві Адальберту. Він виїхав у Київ в 961 р., а через рік повернувся додому ні із чим. Спроба заснувати в Києві єписькопство зазнала невдачі через опір язичеської норманнськой знаті, що правила країною після загибелі Ігоря. Один цей факт руйнує міф про Ольгу як правительці Русі. Однак не слід думати, що старання княгині насадити на Русі християнство не дали ніяких результатів. Уже під час першої поїздки язичниці Елги в Константинополь у її свиті перебував "піп Григорій". А це значить, що люди з найближчого оточення Ольги перемінили віру раніше її. В 967 р. тато Іоанн XII заборонив призначати на знову засновувану кафедру в Празі осіб, що належать "до обряду або секти болгарського або руського народу, або слов’янської мови". Імовірно, сама численна християнська громада русов перебувала в Константинополі, і тато римський побоювався надсилання в Чехію єписькопа з Візантії. У Царьграде "хрещені русяві" займалися різного роду діяльністю: торгували, служили в імператорській палацовій гвардії та ін. Зносини між київськими й царьградськими християнами російського походження сприяли християнізації київських русов.

Вплив Ольги на справи керування було, очевидно, обмеженим. У рік смерті Ігоря княжичеві Святославові здійснилося ніяк не менше 8-10 років. Мстячи древлянам за батька, Святослав почав битву, метнувши в них важкий спис. Спис упав у ніг коня, на якому сидів хлопчик. Вчасно приїзду єписькопа в Київ Святославові було більше 20 років. Він досяг повноліття. По літописі, Ольга-Олена багаторазово просила сина перемінити віру, але той незмінно відмовляв їй, посилаючись на думку дружини. Молодий князь не міг відректися від язичества, поки дружина і її проводирі дотримувалися старої релігії. Два десятиліття через, якщо вірити літописному переказу, онук Ольги Володимир закінчив бесіду про віру з німецькими послами нагадуванням про часи бабки: "Ідіть знову, яко отци наші цього не прийняли суть". Владимир говорив від імені всієї дружини. Вираження "батьки наші" мало в його вустах цілком певне значення. Єписькоп Адальберт був вигнаний з Києва всією дружиною. За свідченням новгородського літопису, київська княгиня тримала у своєму будинку "презвитера" у таємниці від народу. Пресвітером був, імовірно, сам Адальберт або один із прибулих з ним латинських священиків.

З ім’ям Ольги зв’язують важливі реформи, що ставляться до установи адміністративних центрів - цвинтарів і впорядкуванню системи державного керування. На доказ приводять наступний уривок з літопису XII в.: " У літо 6455 (947) иде Вольга Новугороду, і устав по Мьсте повости й данини й по Лузі оброки й данини; і ловища ея суть по всієї землі, знаменья й місця й повости, і сани її стоятъ въ Плеськове й до цього дні". Для вірності інтерпретації наведеного уривка варто зрівняти його із Записьками імператора Костянтина Багрянородного, написаними в часи Ольги в середині X в. З наближенням зими, писав імператор, росіяни "архонти виходять із усіма росами з Києва й відправляються в полюдиа, що йменується "крутінням", а саме в землі древлян, дреговичів, жителів півночі й інших данників слов’ян. Годуючись там протягом зими, вони у квітні, коли тане лід на Дніпру вертаються в Київ".

"Поїздка" Ольги в Новгород як дві краплі води нагадувала полюдье, описане Костянтином VII. Літописець XII в. озаглавив свою звістку "Иде Ольга Новугороду". Але полюдье не було подорожжю. Візантійський письменник дуже точно назвав його "крутінням". Саме таким "крутінням" була описана літописцем поїздка. У Новгород Ольга відправилася б звичайним шляхом "із греків у варяги" - по Ловати на Волхов. Замість цього вона пройшла через землю ільменських слов’ян зі сходу на північний захід по Мсте й Лузі, після чого наприкінці зими повернула на південь у Пськов. Судячи з тому, що Ольга залишила свої сани в Пськові, її полюдье закінчилося навесні. Але зима саме й була часом полюдья.

Костянтин VII описав полюдье при житті Ольги на підставі бесід з послами. Київський літописець почерпнув відомості про полюдье Ольгу з переказів, через сторіччя. Він не знав терміна "полюдье", зате приписав мудрій княгині важливу реформу - установлення "повостов" і "оброков". Слово "оброк" пізнього походження, а поняття "цвинтар" ("повост") мало в X в. зовсім інше значення, чим в XII в. При Ользі "цвинтар" позначав язичеське святилище й місце торгу слов’ян ("цвинтар" від слова "гість" - купець). Із прийняттям християнства влади стали розоряти капища й на їхньому місці ставити церкви. Найбільші цвинтарі перетворилися до XII в. у центри керування округою. Але при Ользі цвинтарі залишалися язичеськими святилищами по перевазі.

Полюдье було простою формою освоєння русами слов’янських земель. Багатьма рисами полюдье нагадувало "вейцлу" - об’їзд округи для збору данини й годівлі в ськандинавських країнах.

Літопис містить у собі одну цікаву деталь. Розповідь про відвідування Ольгою ільменських слов’ян літописець завершує словами: "Ловища ея суть по всієї землі, знаменья й місця й повости". Не слід уважати, що Ольга зуміла з’єднати адміністративну реформу (установа цвинтарів) із закладом князівського полювання (пристроєм ловищ по всій землі). Під час "полюдья", як виявляється. Русяві не тільки оббирали слов’ян, але й годувалися полюванням.

Pages: 1 2 3 4 5